У підводних печерах (збірка)

Валерій вважав за краще промовчати. Він тепер і сам не міг визначити свою професію. Хоч він і філолог за освітою, але так склалося, що до філології зовсім непричетний і майже зовсім забув про неї.

Його голова була набита найрізноманітнішими знаннями з кібернетики й біології, медицини і міжнародного права, криміналістики, геології, космоплавання й столярної справи. Він володів прийомами джіу-джітсу і мав перший розряд з лижного спорту, захоплювався слаломом і підводним полюванням… Окрім усього, ще й непогано співав, акомпануючи собі на гітарі, і навіть сам складав пісеньки. А працював він роз’їзним кореспондентом комсомольської газети. Валерій, як і кожен журналіст, мріяв, що коли-небудь натрапить на справжній матеріал і зможе написати книжку… І ось тепер, здавалося, він на шляху до заповітної мети. Він заклинав долю, щоб контейнер затягла не течія, щоб восьминоги виявилися представниками нового, зовсім не відомого науці виду, щоб…

Тим часом восьминогий, а точніше восьмирукий, наче прикипів до ілюмінатора. Здавалося, він уважно стежить за всіма діями людей. Командир, певно, його вже не цікавив. Найбільше восьминіг дивився на Славка, і особливо, коли вчений вмикав той чи інший прилад. В такі моменти молюск розквітав різними барвами, ставав то чорним, то попелясто-сірим, зеленим або салатовим, жовтим, оранжевим, рожевим, червоним, вкривався плямами та смугами.

— Жаль, що тут ми не можемо спостерігати найтонших відтінків, — пошкодував Славко. — їх — сотні, а система прожекторів, навіть у нашого батискафа, ще далека від досконалості, та й пластмаса ілюмінаторів не ідеально прозора. Зате вона має великий запас міцності і витримує такий тиск, коли скло перетворюється на порошок.

У міцності пластмаси невдовзі переконалися всі троє. Восьминіг на хвилинку зник з поля зору, а потім почулися сильні удари по корпусу корабля. Раніше, ніж люди опам’яталися, біля ілюмінатора з’явилося щупальце з великою каменюкою. Методично, із швидкістю пневматичного молота восьминіг забарабанив нею у віконце.

Славко потяг важіль управління на себе, кидаючи батискаф стрімко вгору, праворуч, ліворуч. Але восьминіг не відставав. Він, очевидно, щільно присмоктався до корабля і робив віражі разом з ним, не перестаючи грюкати по корпусу.

— Він хоче ближче познайомитися з нами, — спробував підбадьорити себе і друзів Валерій.

— Вимкніть світло в салоні! — наказав командир, очевидно вирішивши, що настав саме такий момент, коли треба бути рішучим.

Салон поринув у темряву. Та це нічого не дало. Восьминіг і далі тарабанив з короткими інтервалами, які використовував, щоб зазирнути в ілюмінатор.

— Може, він бачить нас і в темряві? — висловив здогад Валерій.

— Цілком імовірно, — відповів Славко. — Термоскопічні очі, інфрачервоний зір. Глибоководні кальмари фіксують теплове випромінювання. Чому б і цим упертим тварюкам…

Він запнувся, подумавши, що гідробіологові не личить так висловлюватися про об’єкт досліджень.

Восьминіг, врешті, переконався, що пробити корпус не вдасться, перестав тарабанити, востаннє глянув у темний ілюмінатор і зник.

— Ху! — полегшено зітхнув Валерій. — На цей раз близьке знайомство не відбулося.

— Все ще попереду, — пообіцяв Славко. — Познайомимося. І, може, знайдемо відповіді на деякі питання.

— Що ти маєш на увазі? — запитав Валерій.

— Бачиш, — почав Славко, — всі восьминоги вміють орудувати камінням. Ще дві тисячі років тому римський учений Гай Пліній Старший описував, як восьмирукі проникають у черепашки молюсків… Восьминіг чатує біля хатки молюска, терпляче чекаючи, коли вона розтулиться. А потім, вибравши момент, кидає до неї камінь — і кінець: черепашка вже не стулиться…

— То він має батискаф за черепашку? — засміявся Валерій.

— Ось про його наміри ми якраз нічогісінько й не знаємо. А шкода, — відповів Славко цілком серйозно.

5

Валерій зібрав усі книжки з гідробіології, які були на судні. Окрім того, він весь час чіплявся з нескінченними запитаннями до Славка, Тукала, іхтіологів. В основному його цікавили головоногі молюски.

— Чергова перекваліфікація? — усміхнувся Славко. Саме він добре знав, скільки таких перекваліфікацій було в Валерійовому житті.

— Ви що, серйозно вирішили стати гідробіологом? — дивувався Тукало. Адже щоб написати репортаж, досить було і сотої частки того, що Валерій уже знав.

Журналіст відмовчувався. Йому не хотілося пояснювати Нечипорові Арсеновичу, що він просто захопився, як захоплювався уже багато разів, коли знайомився з новою для нього справою.

За ці дні бухту знову й знову обстежили і водолази, і підводний човен, і батискаф. Нічого нового не виявили, контейнера не знайшли. Водолази встановили, що радіоактивність на різних ділянках дна змінюється. Як не дивно, її рівень був найвищий не там, де лежав контейнер, а метрів за п’ятдесят, біля входу до підводної ущелини, але там потрапили в такий лабіринт, що дослідити його до кінця не відважилися. Вирішили перекласти цю справу на дресированих дельфінів.