Читаем Убік полностью

— Дякую, — клієнт сів перед кконтейнером від замороженої оболонки якого піднімалася пара. Чоловік прититис навушник до вуха й рішуче заговорив у мікрофон:

— Флоро, люба, ти мене чуєш? Здається, я тебе чую. Флоро?

«Коли я помру, — сказав собі Герберт Шьонгайт фон Фоґельзанґ, — то попрошу нащадків повертати мене до життя раз на сто років. Так я зможу спостерігатиза долею людства». Але така примха влетить їм у добру копійку, і він знав, чим це закінчиться. Рано чи пізно вони обуряться, витягнуть його тіло з кріогенної камери і — не дай боже — поховають.

— Поховання — це варварство, — пробурмотів Герберт, — залишки нашої примітивної культури.

— Так, сер, — погодилася з ним секретарка, яка сиділа за друкарською машинкою.

У переговорній залі декілька клієнтів уже спілкувалися зі своїми напівживими родичами — у зачарованому прислуханні, на відстані одне від одного, кожен поряд зі своїм контейнером. То було погідне видовище — віряни, що регулярно приходили віддати шану рідним. Вони переказували вітання, ділилися новинами про зовнішній світ, розраджували сумовитих напівживих у ці короткі періоди мозкової діяльності. І всі платили Герберту Шьонгайту фон Фоґельзанґу. Керування мораторіумом було прибутковою справою.

— Схоже, мій батько дещо кволий, — промовив молодик, звертаючись до Герберта. — Маєте хвилинку, щоб його перевірити? Буду дуже вдячний.

— Звісно, — відповів Герберт, супроводжуючи клієнта до його покійного родича.

Звіт про завантаження показував, що чоловікові лишалося всього кілька днів. Це пояснювало ослаблення церебральної діяльності. І все ж... Герберт додав потужності на протофазоновому підсилювачі, й голос напівживого у навушнику став трохи гучнішим. «Це майже кінець», — подумав Герберт. Він помітив, що син не хотів бачити звіту про завантаження, і йому було насправді байдуже, що зв’язок із батьком врешті згасає. Тож Герберт нічого не сказав. Просто подався геть, залишивши їх наодинці. Навіщо говорити йому, що, мабуть, він приходить сюди востаннє? У будь-якому разі чоловік незабаром і сам про це довідається.

Позаду мораторіуму, на завантажувальній платформі, з'явилася вантажівка. З неї зіскочили двоє чоловіків, одягнених у знайому блакитну уніформу. «Доставка і зберігання від Atlas Interplan», — зауважив Герберт. Привезли нового напівживого, який щойно помер, або ж забирають того, чий термін закінчився. Не кваплячись, Герберт вирушив до них, щоб наглянути за процесом, однак його покликала секретарка:

— Гер Шьонгайт фон Фоґельзанґ, пробачте, що перериваю ваші роздуми, але один клієнт просить допомогти активізувати його родича. — Надаючи своєму голосу особливого звучання, вона додала: — Це містер Ґлен Ранситер, який щойно прибув сюди аж із Північноамериканської Конфедерації.

До Герберта жвавою енергійною ходою наближався високий літній чоловік із великими руками. Він був одягнений у різнобарвний дакроновий костюм, плетений камербанд і яскраво вифарбувану з країв марлеву краватку. Його масивна, як у вгодованого кота, голова випиналася вперед, коли він вглядався у вас своїми трохи банькатими, круглими та лагідними, надзвичайно спостережливими очима. На обличчі Ранситера застиг вираз професійної привітності, меткої зосередженості, яку спершу він спрямував на Герберта, проте майже одразу його погляд ковзнув в інший бік, так ніби Ранситер уже міркував про справи, що чекали попереду.

— Як там Елла? — голос Ранситера був настільки гучним, що здавався електронно підсиленим.— Готові «підрихтувати» її для розмови? У свої двадцять вона має бути в кращій формі, ніж ми з вами.

Він засміявся, але його сміх мав у собі щось абстрактне. Ранситер завжди посміхався і хихотів, його голос завжди гучно гримів, проте насправді він нікого не помічав. Йому було до всіх байдуже — лише його тіло посміхалося, кивало й тиснуло руки. Ніщо не зворушувало його дух, який перебував десь далеко. Байдужий, але люб’язний, Ранситер повів Герберта за собою, розмашисто крокуючи до холодильних блоків, де спочивали напівживі, включно з його дружиною.

— Давненько ви не заходили, містере Ранситер — зауважив Герберт. Він не міг пригадати дату на звіті про завантаження місіс Ранситер, скільки напівжиття їй лишалося.

Ранситер, прихопивши Герберта за пояс своєю широчезною рукою, немов закликаючи того рухатися швидше, сказав:

— Настав вкрай важливий момент, Фоґельзанґу. Ми з партнерами натрапили на щось, що виходить за межі будь-якого раціонального розуміння. Поки я не можу нічого розголошувати, проте ми думаємо, що стан справ невтішний, хоча й не безнадійний. Та ми не впадаємо у відчай. Де Елла? — він зупинився й квапливо озирнувся навкруги.

— Я доставлю її до переговорної зали, — відповів Герберт. — Відвідувачам заборонено заходити до холодильних блоків. Маєте з собою номерне посвідчення?

— О Боже, ні. Загубив його кілька місяців тому. Але ж ви знаєте мою дружину, зможете знайти. Елла Ранситер, близько двадцяти років, брюнетка з карими очима, — він нетерпляче роззирнувся. — Куди ви перенесли залу? Здається, раніше знайти її було нескладно.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Para bellum
Para bellum

Задумка «западных партнеров» по использование против Союза своего «боевого хомячка» – Польши, провалилась. Равно как и мятеж националистов, не сумевших добиться отделения УССР. Но ничто на земле не проходит бесследно. И Англия с Францией сделали нужны выводы, начав активно готовиться к новой фазе борьбы с растущей мощью Союза.Наступал Interbellum – время активной подготовки к следующей серьезной войне. В том числе и посредством ослабления противников разного рода мероприятиями, включая факультативные локальные войны. Сопрягаясь с ударами по экономике и ключевым персоналиям, дабы максимально дезорганизовать подготовку к драке, саботировать ее и всячески затруднить иными способами.Как на все это отреагирует Фрунзе? Справится в этой сложной военно-политической и экономической борьбе. Выживет ли? Ведь он теперь цель № 1 для врагов советской России и Союза.

Василий Дмитриевич Звягинцев , Геннадий Николаевич Хазанов , Дмитрий Александрович Быстролетов , Михаил Алексеевич Ланцов , Юрий Нестеренко

Фантастика / Приключения / Боевая фантастика / Научная Фантастика / Попаданцы
Тайна мастера
Тайна мастера

По замыслу автора в романе 'Тайна Мастера' показано противоборство РґРІСѓС… систем — добра и зла. На стороне светлых СЃРёР» РѕСЃРЅРѕРІРЅРѕР№ персонаж Генрих Штайнер, уроженец немецкой колонии. Р' начале тридцатых годов двадцатого столетия, РїСЂРѕС…одя службу в советском авиаотряде СЂСЏРґРѕРј с секретной германской летной школой, военный летчик Генрих Штайнер будет привлечен местными чекистами в работу по изобличению германских агентов. Затем РїСЂРѕРёР·РѕР№РґСѓС' события, в результате которых он нелегально покинет Советский Союз и окажется в логове фашистской Германии. А все началось с того, что в юности на территории немецкой колонии Новосаратовка Генрих Штайнер случайно соприкоснулся с тайной своего предка — оружейного мастера Фрица Бича, история, которой началась два века назад в Германии. Мастер, подвергаясь преследованиям тайного ордена, в 1703 году приехал в Санкт-Петербург. Причиной конфликта с орденом была загадочная капсула, принадлежащая Мастеру, которая после его смерти исчезнет. Через много лет поиски капсулы возобновятся потому, что она будет недостающим звеном в решении проблем могущественного ордена. Одновременно на секретной базе в Германии крупные немецкие ученые и инженеры при содействии медиумов работают над проектом 'Юпитер'. Р

Андрей Николаевич Калифулов , Андрей Николаевич Калифулов , Николай Михайлович Калифулов , Николай Михайлович Калифулов

Приключения / Прочие приключения / Детективы / Исторические приключения / Научная Фантастика / Боевики / Шпионские детективы