Убік

— Наскільки мені відомо, Меліпоун із тих псі, що працюють заради грошей. По-твоєму, це краще? Не так погано? — він чекав, однак вона не відповідала.

— Елло,— сказав він. Тиша. Він нервово озвався: — Агов, Елло, чуєш мене? Щось не так?

«О Боже, — подумав він,— ми втратили зв’язок». Пауза, а тоді у його правому вусі матеріалізувалися думки:

— Мене звати Джорі.

Не Еллині думки, інший тонус — жвавіший, однак незграбніший. Без її чепурної витонченості.

— Геть із лінії, — запанікував Ранситер, — я розмовляв зі своєю дружиною Еллою. Звідки ти взявся?

— Мене звати Джорі, — знову розчув він чиїсь думки,— і зі мною ніхто не розмовляє. Я побазікав би з вами трохи, містере, якщо ви не проти. Як вас звати?

Запинаючись, Ранситер сказав:

— Мені потрібна моя дружина, місіс Елла Ранситер. Я заплатив, щоб мати змогу порозмовляти з нею, а не з тобою. І хочу, щоб саме так усе й було.

— Я знаю місіс Ранситер, — тепер думки у його вусі бряжчали набагато гучніше, — вона розмовляє зі мною, але це зовсім інше, ніж розмовляти з кимось на кшталт вас, з кимось із зовнішнього світу. Місіс Ранситер перебуває тут, разом із нами, тож це не рахується, бо вона знає не більше за нас. Який нині рік, містере? Чи відправили вже той великий корабель до Гіроксими? Це мене дуже цікавить. Може, ви мені скажете? Якщо хочете, я потім переловім усе місіс Ранситер. Гаразд?

Ранситер висмикнув навушник із вуха, квапливо поклав його та решту апаратури й покинув затхлий запилений офіс. Він блукав поміж рядів морозильних контейнерів, акуратно впорядкованих за номерами. Співробітники мораторіуму з’являлися перед ним й одразу зникали, а він тим часом рухався далі, шукаючи власника.

— Щось трапилося, містере Ранситер? — запитав фон Фоґельзанґ, забачивши, що той збентежено кружляє довкола. — Я можу допомогти?

— У мене там на дроті якась істота, — захекано відповів Ранситер, зупиняючись. — Замість Елли. Грім би вас побив, хлопці. Вас і ваше недбале ставлення до обов'язків. Так не можна. І що це все означає? — він ішов слідом за власником мораторіуму, який уже прямував до офісу 2-а. — Якби я так провадив свої справи...

— Ця особа якось себе ідентифікувала?

— Так, він назвався Джорі.

Занепокоєно насупившись, фон Фоґельзанґ сказав:

— То, певно, Джорі Міллер. Здається, у холодильному відсіку його контейнер стоїть поряд із контейнером вашої дружини.

— Але ж я бачу, що то Елла!

— Коли двоє напівживих довго перебувають поряд, — пояснив фон Фоґельзанґ, — інколи між ними трапляється взаємний осмос, співпроникнення думок. Мозкова діяльність у Джорі Міллера дуже жвава, а у вашої дружини — вже ослабла. Це, на жаль, спричиняє одностороннє переміщення протофазонів.

— Ви можете це виправити? — різко запитав Ранси-тер. Він досі почувався виснаженим, тяжко сопів і тремтів. — Заберіть ту штуку з голови моєї дружини і поверніть її назад. Це ваша робота!

— Якщо цей стан триватиме, — трохи неприродним голосом сказав фон Фогельзанг, — ми повернемо вам гроші.

— Хіба про гроші мова? До біса гроші!

Вони вже дійшли до офісу 2-а. Ранситер невпевнено сів на стілець, його серце билося так важко, що він насилу говорив.

— Якщо ви не приберете цього Джорі з лінії, — задихаючись, прогарчав Ранситер, — я подам на вас до суду і ліквідую цей заклад!

Повернувшись до контейнера, фон Фоґельзанґ притис навушник до вуха і жваво заговорив у мікрофон:

— Джорі, вгамовуйся потихеньку. Ну ж бо, будь хорошим хлопчиком.

Поглянувши на Ранситера, він сказав:

— Джорі помер у п’ятнадцятирічному віці, тому у нього стільки життєвих сил. Власне, це вже траплялося раніше: Джорі вже кілька разів з'являвся там, де його не мало би бути.

Він знову промовив у мікрофон:

— Джорі, це дуже нечемно з твого боку. Містер Ран-ситер приїхав здалека, щоб поговорити зі своєю дружиною. Не забивай її сигналу, Джорі, це невиховано.

Якусь мить він прислухався до звуку в навушнику.

— Її сигнал слабкий,— фон Фогельзанґ знову прислухався з виглядом похмурої жалоби, потім опустив навушник і підвівся.

— Що він сказав? — запитав Ранситер. — Він забереться звідти і дасть мені поговорити з Еллою?

—- Джорі нічого не може вдіяти, — відповів фон Фоґельзанґ. — Уявіть два лм-радіоприймачі: один близько, але обмежений п’ятьма сотнями ватт потужності, а інший — далеко, проте на тій самій або майже тій самій частоті з потужністю п’ять тисяч ватт. Коли настає ніч...

— І ніч, — перебив Ранситер, — настала.

Принаймні для Елли. І, можливо, для нього теж,

якщо зниклих телепатів, паракінетиків, ясновидців, иоскресителів і стимуляторів Голліса не знайдуть. Він втратив не лише Еллу, він втратив її поради. Джорі витіснив її, перш ніж вона встигла щось сказати.

— Коли ми повернемо її до холодильного блоку, — торочив фон Фогельзанґ,— то поставимо подалі від Джорі. Власне, якщо ви погодитеся сплатити дещо більший внесок, ми можемо розмістити її у добре ізольованій камері, стіни якої облицьовані й підсилені тефлоном-2б, щоб перешкодити гетеропсихічному проникненню — Джорі чи будь-кого іншого.