Убік

Він сів навпроти секретарки і раз чи двічі втягнув носом тютюн марки Fribourg & Treyer, тоді як міс Бізон взялася за відносно нескладну справу — відшукати дружину Ґлена Ранситера.

Розділ 2

Найкращий спосіб замовити пиво — це вигукнути «Убік». Зварене з відбірного хмелю на кришталево чистій воді, воно повільно визрівало, щоб досягнути досконалого смаку. «Убік» — номер один у світі пива. Виготовляється лише у Клівленді.

В оповитому крижаною імлою прозорому контейнері лежала Елла Ранситер. Її очі були заплющені, а руки навіки застигли на півдорозі до незворушного обличчя. Минуло три роки, відколи Ґлен бачив Еллу, і, звісно ж, вона не змінилася. Тепер цього і не могло трапитися, принаймні у її фізичній подобі. Проте з кожним пробудженням до активного напівжиття, поверненням до мозкової діяльності, хай і дуже нетривалої, Елла потрохи вмирала. Від таких пульсуючих періодів активності залишок відведеного їй часу неухильно зменшувався.

Знаючи про це, Ранситер намагався не будити дружину частіше. Він міркував так: якщо це прискорює її смерть, то активовувати Еллу означає чинити проти неї гріх. Що ж до її власних побажань, які вони обговорювали ще до смерті Елли та під час перших побачень, коли її напівжиття ще тільки починалося, то тепер вони вже поставали в його пам’яті невиразно й розмито, і це було йому на руку. Так чи інакше, будучи вчетверо старшим за неї, Ранситер краще розумів, що піде їй на користь. Чого вона хотіла? Надалі очолювати разом із ним «Ранситер і компаньйони». Здається, щось на зразок цього. Що ж, він задовольняв це бажання. Наприклад, зараз. І шість чи сім разів у минулому. Він радився з нею щоразу, коли організація переживала кризу. Саме так він чинив і у цю мить.

— Клятий навушник, — бурчав Ранситер, прилаштовуючи пластиковий диск до вуха. — І мікрофон! Суцільні перешкоди природному спілкуванню!

Він нетерпляче вовтузився, намагаючись зручніше вмоститися на недоладному стільці, який принесли за розпорядженням Фоґельзанґа, чи як там його. Ранситер дивився, як Елла повертається до свідомості, і хотів, щоб це трапилося швидше. А потім, запанікувавши, подумав: «А раптом у неї нічого не вийде? Раптом вона надто виснажилася, а вони мені нічого про це не кажуть? Або й самі не здогадуються? Може, треба покликати того телепня Фоґельзанґа, нехай пояснить. Може, трапилося щось жахливе?»

Елла з її блідою шкірою мала гарний вигляд. Колись, коли її очі ще не були заплющеними, вони сяяли яскравою блакиттю. Але цього більше не буде: Ранситер міг говорити до неї й чути відповіді дружини, міг спілкуватися з нею... але він більше ніколи не побачить її очей, не побачить, як рухаються її губи. Вона не посміхнеться, коли він прийде. А коли піде — не плакатиме. «Чи воно того варте? — запитував він себе. — Чи це краще за старі часи, коли після завершення повноцінного життя люди одразу потрапляли до могили? Врешті, у певному сенсі, вона досі зі мною,— вирішив Ранситер.— Альтернатива — це небуття».

З навушника пролунали слова — повільні й непевні, думки, які йшли по колу, фрагменти загадкового сну, в якому вона зараз перебувала. «Що відчуває людина, — запитував він себе, — яка існує у стані напівжиття?» Він ніяк не міг збагнути цього з розповідей Елли; те, що складало основу напівжиття, сам цей досвід неможливо було передати. «Сила тяжіння, — якось сказала вона йому, — більше на тебе не діє, і ти починаєш линути кудись — усе далі й далі. Коли напівжиття закінчується, тебе, мабуть, виносить за межі Сонячної системи і ти линеш до зірок». Але вона теж не знала: лише розмірковувала й робила припущення. Однак вона не здавалася наляканою чи нещасною. І це його тішило.

— Привіт, Елло,— трохи незграбно промовив він у мікрофон.

— Ой, — пролунало у відповідь. Здається, вона була стривоженою. Але її обличчя, звісно ж, лишалося незворушним. Жодна рисочка на ньому не здригнулася. Він відвернувся.

— Привіт, Ґлене,— промовила Елла з якимось дитячим подивом, приголомшена його присутністю.— Що... — вона завагалася. — Скільки часу минуло?

— Кілька років,— відповів він.

— Скажи мені, що відбувається.

— О Боже, — сказав Ранситер, — усе летить шкереберть, уся організація. Саме тому я прийшов. Адже ти хотіла брати участь у прийнятті найважливіших рішень. Бачить Бог, зараз саме така мить. Нам потрібна допомога, якийсь новий загальний підхід або, принаймні, щось, що зможе оновити нашу структуру з пошуку талантів.

— Мені снився сон, — промовила Елла. — Я бачила червоне світло, ніби оповите імлою — жахливе світло. І все ж я й далі рухалася до нього. Не могла спинитися.

— Так, — кивнув у відповідь Ранситер, — про це розповідається у «Бардо Тхедолі», Тибетській книзі мертвих. Ти згадуєш те, що читала: лікарі змусили тебе прочитати цю книжку, коли ти... — він завагався і врешті додав: — Помирала.