Украина между Россией и Западом: историко-публицистические очерки

Відкритий лист Директора Інституту археології НАН України П. П. Толочко до Президента України Януковича В. Ф.

21.06.2010 р. я звернувся до Президента України з проханням вивести мене зі складу «Громадської гуманітарної ради». Виклав і причини, які змусили мене до такого кроку. Минуло понад півмісяця, але жодної реакції від адміністрації Президента я не отримав. Це ще одне свідчення на користь прийнятого мною рішення: у моїх «консультативних порадах» потреби не має. Оскільки я не впевнений, що мій лист дійшов до адресата, оприлюднюю його через сайт Інституту археології НАН України.

Президенту України Януковичу В. Ф.

Шановний Віктор Федорович!

Звернутися до Вас мене змусили два президентські акти, що були вчинені в останній час. Це вето на Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів про охорону культурної спадщини», яке відкриває шлях до приватизації землі фізичними особами без попередньої археологічної експертизи, а отже і до нищення пам’яток, а також указ № 682/2010 «Про відзначення 1000-річчя заснування Софійського собору», що легітимізує абсолютно абсурдний, не заснований на жодному писемному джерелі, висновок працівників Софійського історико-архітектурного заповідника про заснування собору в 1011 р.

Мені здавалося, що появі подобних актів мусили передувати консультації зі спеціалістами, у тому числі і зі мною, як директором Інституту археології НАН України і науковцем, який від 60-х років ХХ ст. займається проблемами хронології Софії Київської і є автором єдиної в Україні монографії «Ярослав Мудрий». Тим більше, що я ще й член

«Громадської гуманітарної ради» з консультативно-дорадчими функціями при Президенті України.

Як виявляється, консультуватися зі мною ніхто й не думав. З огляду на це, вважаю подальше своє перебування в названій раді недоцільним і прошу Вас, шановний Віктор Федорович, вивести мене з її складу.

З повагою,

Директор ІА НАН України академік НАН України

П. П. Толочко

Ни один из членов Совета не последовал моему примеру, хотя некоторые в личных беседах и заявляли, что, наверное, это следует сделать. «Прозрели» только после переворота, дружно отреклись от президента В. Януковича и от сотрудничества с ним. Это сделала даже А. Герман, которая была наиболее близким его единомышленником и секретарем этого Совета.

Как видим, в нашей ментальности принципиально ничего не изменилось. По меньшей мере с советских времен. Верность и преданность мы демонстрируем не идеям и убеждениям, не стране и народу, а сильным мира сего. Служа очередному властителю, проклинаем предыдущего, дружно уверяем себя и других, что жить с ним было совершенно невозможно. Хотя жили, и неплохо. А большинство из хулителей и вовсе хорошо. Видимо, этим и объясняется их перманентная преданность властям предержащим. Она всегда обусловлена стремлением к личной комфортности.