Читаем Україна у вогні полностью

 Товченик. Тягни, тягни, бугай! Н є х о д а. Ой, яка ж пекельна мука!


 Ж у р а в е л ь. Ах, якби я був в армії. Хай би мене ранило, контузило в боях щодня, який би я був щасливий!


 Т о в ч е н и к. Годі молоти чортзна-що!


 Л е в к о  Ц а р. А чого тікав?


 Ж у р а в е л ь. Розгубився якось і не міг понять сам себе. Броня тонка.


 Ч у б є н к о. Еге. Крові злякався!


 Л е в к о  Ц а р. Та не гарикай там...


 Т о в ч е н и к. Но-о!


 Л е в к о  Ц а р. Я не людина вже. Я кінь. Ганьба, ганьба... О ганьба... Дай перепочити. Падаю.


 Т о в ч е н и к. Не дам. Стрілятимуть. Он уже дивляться, гади... (Оглядається вбік).


 Жандарми з автоматами доглядали оранку.


 Н є х о д а. Тягніть уже, чорти б вашого батька потягли!


 Ч у б є н к о. Ой!


 Ц а р. Ех, колись воно не так було. По-другому воспитували.


 Н є х о д а. Краще?


 Ц а р. Краще.


 Н є х о д а. Так чого ж вас так добре воспитали, а ви нас так погано? Та ще й лаєтесь? Ага, мовчиш, стара собако!


 Ц а р. А, глупак...


 Н є х о д а. Сам ти дурень!


 Ж у р а в е л ь. Ну годі там!


 Ч у б є н к о. Таж колись в історії, кажуть, теж запрягали нашого брата не раз...


 Т о в ч е н и к. Но-о! Годі вам тут сторію товкти!


 Л е в к о  Ц а р. Я думаю, що такого ката, як наш староста Лаврін Запорожець, так, мо', ще и сторія не знала.


 Т о в ч е н и к. Самі вибрали.


 Н є х о д а. От каїн! Отак людей мучити в ярмах!


 Ч у б є н к о. Гірше Заброди. Камінь не людина.


 Величезна зграя вороння піднялась над соняшниками і затулила небо.


 Чути — «кра-кра-кра!»




 — Пожалійте людей, тату. Що ви робите? — Олеся підійшла до батька-старости рішуча й схвильована.


 — Яких?


 — Нащо ви людьми орете?


 — Вони мене на це обрали.


 — Як на це?


 — Чого вони хотять?


 — Вони не хотять ходити в ярмах!


 — Нехай не ходять.


 — Ну, тату!


 — Я тебе питаю, чого вони хотять?


 — Я не знаю.


 — А ти взнай. Заступниця.


 — Я вже не можу людям в очі дивитись. Вони нас ненавидять.


 — А кого вони люблять?


 — Тату! Що з вами?


 — Я тебе питаю, що вони люблять? Заступниця!


 — Вони в ярмах...


 — Не хотіли ярем, треба було битися за волю.


 — Не могли всі битися...


 — На жаль, це так. Але будуть битися. А хто не буде — вмре.


 — Тату, вони вас уб'ють.


 — Знаю. Така вже моя гра. Не вони вб'ють, уб'ють німці. Не вб'ють німці, наші, повернувшись, уб'ють. Фашистський прихвостень... Жалько людей... А мені себе жалько. На мене, проклятого, повісили все зло. Староста-собака! Староста-кат! А там, дивись, сини одмовляться!


 Щось постукало в двері.


 — Вийди з хати.


 Ввійшло до хати двоє незнайомий людей. Стемніло. Розмовляли пошепки.




 У застінку били й катували людей. Чути було крики і стогін. Постріли, і падіння, і вдари об стіну. Когось виносили і викидали в яму.


 Ернст фон Крауз з'явився в дверях. Він був мокрий од збудження і важко дихав. Ніби це не він катував людей, а його самого пекли огнем, і розтинали до нестями. Очі його горіли, як у хижого звіра, і тремтіли білі губи.


 — Васер!..


 Він почав митися холодною водою, вигукуючи по-німецьки якісь огидні лайки. Поліцаї стояли коло нього мокрі од жаху. Він сів і застогнав, майже непритомний. У нього почався сердечний припадок. Він велів покликати Заброду. Ввійшов Заброда.


 — Мовчать?


 — Так, клянуся, господин полковник, ваше високоблагородіє, кля нуся вам каторгою, богом, це все робота Запорожця.


 — Що ти знаєш?


 — Нічого не знаю.


 — У... — Крауз вистрілив у Заброду, але пострілу не сталося, і він шпурнув порожній револьвер прямо в лице Заброді.


 — Я не сплю ночами. Я заганяв усю поліцію. І хоч би тобі що-небудь Нічогісінько. Орють у ярмах, молотять, а хліба нема, корови пропадають, і все мовчить, і проклинає ніби Запорожця, і щось тут є, от-от-от-от!..


 Фон Крауз знову спалахнув і кинувсь на Заброду.


 — Я тебе повішу. Чуєш? За що я тобі дав землю? Завойовану кров'ю моїх солдатів! Свиня! Щоб тебе, паршивого куркуля, даром годувати? Гунд!


 І старий катюга Ернст фон Крауз так застукав об стіну головою Заброди, що стіна затряслась.


 — Клянуся, Запорожець... Запорожець... — стогнав Заброда. Ернст фонт Крауз задихався од люті.


 — Фатер, заспокойся, що ти робиш? — вбіг Людвіг. Одштовхнувши Заброду, він обняв батька.


 — О мій хлопчику, майн лібе кінд, — розм'як якось Крауз, — ніхто нас, німців, не розуміє, ніхто! Ай!!!




 Фон Крауз увійшов до Лавріна Запорожця чистий, гарно вдягнений, з пакунком.


 К р а у з. Здрастуй, Лавріне! Як твоє здоров'є?


 З а п о р о ж е ц ь. Драстуйте, господин полковник.


 К р а у з. Не господин, а по-українському — пане полковник.


 З а п о р о ж е ц ь. Звиніть, ми люди прості, до панства, казав той, не той.


 К р а у з. Як жінка? Видужує?


 З а п о р о ж е ц ь. Помаленьку.


 Т е т я н а. (З-за стіни). Спасибі.


 К р а у з. А, фрау Тетяна... Як діти?


 Т е т я н а. Ох!


 З а п о р о ж е ц ь. Та хто ж їх знає? Десь...


 К р а у з. Б'ються. Десь уже на Уралі.


 З а п о р о ж е ц ь. На Уралі?


 К р а у з. Еге. Шкода, коли б...


 З а п о р о ж е ц ь. О, коли б вони були тут все було б по-другому. Вони б усім показали дорогу.


 К р а у з. Я чув, один вернувсь і ховається.


 З а п о р о ж е ц ь. А, балакають.


 К р а у з. Жаль, хм... До чого народ зіпсовано! Все доносять. Клевещуть один на одного.


 З а п о р о ж е ц ь. Від дурості.


Перейти на страницу:

Похожие книги

Слуга двух господ
Слуга двух господ

«Слуга двух господ» — захватывающая комедия всемирно известного итальянского драматурга Карло Гольдони (итал. Carlo Goldoni, 1707–1793).*** Накануне свадьбы Клариче и Сильвио, в дом отца невесты является Федерико Распони — предыдущий жених Клариче, которого все считали убитым. На самом деле под маской Федерико кроется его сестра Беатриче, которая разыскивает своего возлюбленного. А в этом ей помогает ее слуга Труффальдино… Еще одним известным произведением Карло Гольдони является комедия «Кофейная». Великолепный мастер комедийного жанра Карло Гольдони прославился тем, что реформировал итальянский театр. Его творчеством восхищался Вольтер, а самого Гольдони называют «итальянским Мольером» и «отцом итальянской комедии». Его пьесы ставят в лучших театрах планеты.

Карл Гальдони , Карло Гольдони , Николай Пономаренко

Детективы / Драматургия / Зарубежная классическая проза