Українець, який відмовився бути бідним

«Погляньте на списки жертводавців на фонд видання Енциклопедії Українознавства, тієї ракетної зброї вільних українців, і перевірте, чи там є ваше прізвище. Коли нема, тоді ваше слово честі обернеться проти вас…» – ці пристрасні слова тоді голосно резонували в усьому вкраїнському світі. Велика справа вимагала великих коштів. І звідусюд сипалися пожертви. Тих, хто давав на видання енциклопедії поважну суму, пойменовували її фундаторами-меценатами. Зі сторінок тодішньої періодики і з бюлетеня «Вісті із Сарселю» приходять і в сьогодні їхні імена: Галина й Конрад Гусаки, Стефа й Богдан Федчуки, Ольга Боєчко, Анатоль Гучківський, Андрій Данкевич, Ярослава й Михайло Шафранюки, Ілля й Павлина Шкільники, Марія і Григорій Гаврилюки, Христина й Олекса Білокрилі… – ці імена шикуються щільними рядами, мовби солдатські шеренги. Вони належать українській історії. Без них вона буде неповною.

Перечитуючи їх сьогодні, не можу відмовити собі в задоволенні називати й називати їх, щоб вони прозвучали й для сучасного читача: Дмитро Микитюк, Омелян Волинець, Мирослава й Іван Яремки, Дмитро Кузик, Дарія й Ярослав Миндюки, Мирослав Кознарський, Сергій Горський, Михайло Дедилюк, Олександр і Людмила Кульчицькі, Дарія та Осип Навроцькі, Роман Кос, Олександр Ґудзяк, Степан і Стефанія Ворох, Володимир Онуферко, Ростислав Омецінський, Микола Денисюк… Вони внесли поважні суми – від кількох до кількадесяти тисяч доларів – на видання енциклопедії.

У вістях з Сарселю, які інформували про творення енциклопедії й про хід безпрецедентної кампанії збирання коштів – ніби повідомлення з фронтів про хід бойових операцій: Монреаль, Торонто, Едмонтон, ^{ВЕРШИНА} Бостон, Баффало, Вашингтон, Нью-Йорк…

…Англія, Австралія, Бельгія, Венесуела, Італія, Марокко, Німеччина, Франція, Швейцарія…

18 березня 1976 року Роман Рахманний писав на сторінках газети «Свобода»: «…вже завершено те, що здавалося неможливим. Видано три томи загальної Енциклопедії Українознавства і сім томів її словникової серії. Крім того, зредаговано і видано два великі томи тієї ж Енциклопедії Українознавства англійською мовою. Усі томи промовляють до українського і чужомовного читачів про наших предків і про наших сучасників; промовляють про нас і за нас. Сьогодні Енциклопедія Українознавства, видана зусиллям вільних науковців і жертвенних вільних українців, протидіє совєтській енциклопедії УРЕ, виданій після Енциклопедії Українознавства, і то лише українською мовою. Це велика перемога вільної української людини над совєтським апаратом – гнобителем України…»

В іншій своїй статті на сторінках тієї ж «Свободи» 13 березня 1980 року (назва її спрямована у майбутнє: «За українську присутність після 2000 року») Р. Рахманний, відзначивши, що енциклопедія є вже в загальному тритомникові, у восьми гаслових томах та в англійському двотомникові, наголошував: українська діаспора склала екзамен на політичну зрілість і повноцінність. А ще при тому автор нагадував: відновлення Української держави в листопаді 1917 року та проголошення її незалежною, самостійною республікою викликало такі великі перешкоди в Європі, яка вже забула, що Україна була колись вільною і що вона теж належала до Європи. А наша еміграція від часів Пилипа та Григора Орликів не зуміла винести українське питання на увагу Західної Європи й Америки, для яких стерта безжальною московською рукою з політичної карти Європи Україна вже не існувала. І ніщо про неї не нагадувало, і ніщо не давало українцям можливості перед світом називатися  окремою нацією та давати підстави для якихось політичних амбіцій. Незважаючи на те, що в еміграції були політичні сили, які люто нападали на справу Володимира Кубійовича і його численних сподвижників, сили, яким категорично не подобалося все, пов'язане з іменем енциклопедії, ця справа засвідчила: українська діаспора може солідаризуватися поміж себе в різних кінцях земної кулі й зібрати такі великі кошти для реалізації тієї ідеї.

«Жадібні на інформацію з усіх галузей знання американці, згідно зі статистичними даними, витрачають щороку на енциклопедії півмільярда доларів, тобто одну шосту частину всіх грошей, витрачуваних на книжки в цій країні. І це, незважаючи на відносно високу ціну енциклопедичних словників. «Британіка», наприклад, коштує 700 дол. До того ж треба мати на увазі, що кожна енциклопедія «старіється» по кількох роках після її видру кування, і родина протягом свого життя мусить купувати два, три і навіть більше комплектів енциклопедії, – писалося 1976 року у «Вістях із Сарселю». – А як у нас? Енциклопедія Українознавства, яка виходить окремими зошитами, не може оплачуватися лише передплатниками, і її редакція мусить рік у рік звертатися до громадянства по пожертви. Тож кожна українська родина в Америці, в якій є підлітки, повинна, як посібник до її шкільних підручників, купувати їм «Ворлд Бук», коли вони переходять до гайскулу – «Британіку», а Енциклопедія Українознавства повинна бути в кожній українській хаті для користування підлітками і дорослими».