Украинка против Украины

История умалчивает об их фамилиях (Джугашвили? Жвания? Берия? Саакашвили?). Однако Чикаленко был очень доволен грузинами. Почти так же, как Ленин, в это же самое время называвший их "чудесными грузинами". Но эти русские! "Повбивав би". Комментатор комментирует: "В таком недоброжелательном тоне Чикаленко говорит о русских революционерах в своих дневниках и мемуарах не раз и не два, а постоянно. То же самое находим и у многих других деятелей украинского национально-освободительного движения после их вынужденной эмиграции и разочарования в результатах своей политической деятельности. Осуждая русскую молодежь, которая будто бы "примазалась" к Шевченко, Чикаленко с восторгом пишет о "кавказцах", которые присоединились к демонстрации. Непредубежденному человеку трудно понять, какая в данном случае разница в действиях русских и "кавказских" студентов" (16, 525). А национально "свидомому" и объяснять ничего не нужно. Москаль он и есть москаль. Поэтому: революционеры всех стран (кроме москальщины), соединяйтесь!

В Старой громаде радикалов было мало. Но на смену умеренным, как всегда, пришли крайние. "Молодые радикалы считали старых громадовцев оппортунистами, сторонились их, но не разрывали с ними окончательно, принимая участие в их культурных и иных общественных мероприятиях и пользуясь их связями и средствами" (16, 411). Одним из самых известных молодых "громадян" был Н. Михновский (1873–1924): украинский политический деятель праворадикального направления; один из основателей "Братства Тарасовцев". "Через романтичну історію (одбив жінку у свого патрона-адвоката) М. Міхновський мусив залишити Київ та перенісся на життя до Харкова. Тут провадив він активну громадську й політичну працю в національному напрямі. Ім’я його зв’язувано з замахом зірвати пам’ятник Пушкіна" (16, 409). Комментатор: "Попытка взорвать памятник Пушкину в Театральном сквере Харькова произошла в ночь с 30 на 31 октября 1904 г. Акцию осуществила экстремистская группа "Оборона України", в которую входили представители радикального крыла возглавляемой Михновским Украинской народной партии… Под памятник был заложен динамит, но так неумело, что взрыв лишь слегка повредил пьедестал. Акция вызвала всеобщее возмущение. Заграничный комитет Революционной украинской партии остро осудил эту выходку "михновцев", четко определив ее шовинистическую суть: "Ясно, что такое могли сделать только украинские шовинисты, что молятся на все украинское и поносят без разбора все русское только потому, что оно русское, а не украинское". Михновский, как отмечает один из мемуаристов, руководил этой акцией и остался доволен ее результатом, во всяком случае, встретившись с террористами на следующее утро в университетском саду, он тут же кинулся их поздравлять и целовать" (16, 410).

Не любили шовинисты и украинцев, не разделявших их позиций. Чикаленко вспоминал такой показательный эпизод: "На жаль, наші занадто "щирі" українці відбили у В. Г. Короленка охоту до українства. Недавно, на сектантському судовому процесі в Сумах, де адвокат М. І. Міхновський виступав як оборонець, був і В. Короленко як редактор "Русского богатства", що дуже інтересується народним життям. В кулуарах суду якийсь адвокат, не розпитавшися попереду, звів Міхновського з Короленком, бажаючи їх познайомити. Короленко охоче простягнув руку, а Міхновський, заклавши свої руки за спину, відповів своїм звичаєм з театральним пафосом:

— Я зрадникам мого народу руки не подаю!

Можна собі уявити, як Короленко був вражений і ображений.

Все ж таки! Йому не схотіли потиснути тої руки. Яку російське громадянство залюбки готове цілувати… Мені розказували, що Короленко після того інциденту скаржився своїм близьким:

— Який же я зрадник, коли я ніколи українцем не був? Мати моя полька, батько російський урядовець — русифікатор у спольщенім місті Житомірі; весь свій вік я прожив в Великоросії та на засланні в Сибіру і батьківщиною своєю завжди вважав "русскую литературу".

З того часу Короленко, як кажуть, почав обминати свідомих українців, боячись напоротися на другого Міхновського. Взагалі занадто "щирий" Міхновський раз у раз шкодить українському національному відродженню в Харкові, бо він не приваблює обмосковлених українців до українства, а відлякує їх. Досі в Харкові нема жодної української книгарні, не кажучи вже про газету, нема української громади. І в цьому немало завинив М. Міхновський" (16, 409).

Во время Первой мировой войны — подпоручик юстиции, служил в Киевском окружном военном суде. Сторонник создания регулярной украинской армии. Соперник С. Петлюры за лидерство в военной сфере. Член Центральной Рады. Социалист Грушевский критиковал его за радикализм, считал его чуждым украинской демократии. "За часів гетьмана Скоропадського Міхновський зайнявся організацією військових частин українських в противність московським "добровольческим" формуванням урядовим. Заснував військовий клуб, який містився на Фундуклеївській вулиці. В час більшовизму закінчив життя самогубством, щоб не оддатися в большевицькі руки" (16, 409).