Украинка против Украины

Одноногие людоеды, которые скачут по двое или группой (коллективом), обнимаясь за шеи — как наставники доброго единения. Такое не забудешь (только бы не приснилось). Вот такими замыслами была обуреваема Украинка в конце жизни. И видела все это как наяву:

"Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, — отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу розслаблена, як порожня торбина. Отак я писала "Лісову пісню" і все, що писала остатнього року". Зеров говорил: "В останніх роках життя Леся Українка завжди мала високу температуру ввечері, і та температура її виснажувала. Коли ж вона бралася писати, то писання її мучило ще більше: це була друга гарячка, друга маячня, що приносила їй нові образи. Нові видива, розмови. Задуми, деталі намислів, віршові рядки — все це треба було занотовувати, записувати, поспішаючи, — поки є сила і снага…" Содержанием этой "маячні" зачастую была всевозможная нечисть.

А первый раз поминание нечистой силы встречается в письме пятилетней девочки к дяде и тете Драгомановым: "Мене перезвалы на Лесю. Миша колысь нарысовав на сьтіні чорта та шче на дверях напысав козячі ріжкы і якесь лыце…"

В этом же возрасте ребенок узнал и про мавку.

1.13. Языческий культ природы

Зеров был прав: "антихристиянська, майже ніцщевської сили проповідь сполучалася у Лесі Українки майже з поганським культом природи" (2, 2, 396). К язычеству она относилась очень и очень уважительно. Забужко справедливо замечает: "Тільки таким шанобливим евфемізмом — "релігія предків моїх", "релігія батьків моїх" — Леся Українка всюди й величає поганство, терміна ж "поганство" уникає (між іншим, як і "єресі"!), і не дивно: то поняття-присуди, що походять із дискурсу влади, з "енкратичного соціолекту" (у чорновій версії драми "У пущі" Річард Айрон на заввагу, що бути митцем — значить бути "поганином", відповідає: "Ну, коли так, То я повік поганином зостанусь, Хоч би сім раз на день мене хрестили!" — credo, під яким з певністю підписалась би й авторка). Зрозуміло, що єретики не звуть самі себе "єретиками", подібно як партизани не звуть себе "бандитами", і Українчин "не-ортодоксальний" словник у питаннях релігійних номінацій чи не найкрасномовніше зраджує її дійсні вірознавчі преференції власне тим, що не є нейтральним, як у типової "вільнодумної інтелігенції" її доби (навіть у Драгоманова!)" (10, 374).

Одним из главных ее произведений была "Лісова пісня". Закончив свою "пісню", она писала матери: "А я таки сама "неравнодушна" до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша… Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку "в умі держала", ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами…" Тогда ребенку было пять лет.

"Потім я в Колодязному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка".

В это время ей было 11 лет. В Бога она не верила, а в мавку — даже очень. Одна из ее сестра вспоминала: "Найбільше ж Леся згадувала з приводу народної творчості с. Жаборицю на Звягельщині, куди мама вивозила із Звягеля Лесю, ще зовсім маленьку, й брата Михайла літувати з свідомим наміром (як вона сама розказувала мені), щоб вони прой-малися там українським народним духом. Леся прекрасно пам’ятала перебування в Жабориці, дарма що була там малою… Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці, те або те відбувалося там. В Лесиній "Лісовій пісні" нема ні одного персонажа, ні одного повір’я, ні одної мелодії, щоб були мені незнайомі, — все то мої знайомі поліські, все те я чула і знала ще в Колодяжному…"

В начале драмы-феерии помещен "Спис діячів". Правда, в переводе с украинского "спис" означает копье. Но если не особенно "перейматись" чистотой языка классика, то этот "спис" впечатляет. Среди прочих персонажей там были такие представители лесной нечисти: