Украинский национализм: только для людей

Донцов в качестве идеала прямо выдвигает «агрессивный национализм». Он пишет, что украинская национальная идея — это всего лишь рациональное выражение подсознательных стремлений к господству. Без инстинкта насилия мертва всякая идея. Поэтому создать нацию можно только организовав новое насилие, которое позволит господствовать над кем-либо из людей. Тем, кто ведет борьбу за интересы нации, должен быть присущ «інстинкт панування, влади, бажання накинути себе ворожій думці й світові, вести за собою». Повторяя рассуждения Гитлера Донцов заявляет, что массы стихийно тянутся к инстинкту насилия, даже если рационально он облачен в чужую им идею. Идеалом нации по Донцову является экспансия. Он воспевает волю к господству и правду силы. Также среди принципов национального устройства Донцов выдвигает иерархию, подчеркивает роль «провода нації», который должен навязывать свою волю народу[64]. Вполне естественно Донцов отвергает общечеловеческие ценности: «Абсурдом є ставляти замість «національства», замість власного права, якісь темні ідеї «всесвітньої людськости» або ідеї людяности і до них припасовувати ідеал нації. Всім тим абстрактно-розумовим доктринам треба виголосити безпощадну війну»[65].

Но особенно повлиял на современных украинских националистов Сциборский. Его книгу «Нациократия» и «Тризуб» и «Патриот Украины» разобрали на цитаты. Сциборский учит, что неравенство вытекает из основ мироздания, в обществе должна быть иерархия и авторитарность, во главе должна стоять элита нации, а венчать всю пирамиду должен вождь:

«.. .Начало рівності взагалі видається нам безпідставним у самих процесах світобудови».

«…Правильний є погляд фашизму, що, дібрана на підставі якости провідна меншість (еліта) є мозком, нервом, душею і провідництвом більшості. Ця еліта є уособленням якісних багацтв нації; вислідом її творчости користується й більшість — народня маса».

«Фашизм та інші націоналістичні рухи відкрили забутий світ великих ідей; в основу своєї чинності вони поклали здорові принципи авторитарності проводу нації, гієрархії, обов’язку й дисципліни. На цих ідеях і принципах оперта їх велика місія лікарів хворої епохи».

«На чолі Нації й державної організації стоятиме Голова Держави… Це буде Вождь Нації, найкращий із найкращих її синів, що силою загального довір’я нації та правом своїх внутрішніх властивостей триматиме в своїх руках владу Держави. В ньому концентруватиметься авторитативна суть націократичної держави, що сполучає в собі здорові елементи монократизму й відповідальності».

По утверждениям Сциборского в отношениях с соседями нация и ее государство должны руководствоваться принципами борьбы и экспансии, для чего нужно сильное государство и империалистическая политика:

«Відношення державних націй між собою слідує не за утопіями згоди, братерства й пацифізму, лише улягає неминучим законам змагань, боротьби та конкуренції, де перемагає лише зручність і сила. Висновком цього — признання імперіалізму, як вирішального середника існування й розросту власної, держави-нації, що її фашизм хоче бачитимогучою та величною».

Предыдущий пассаж посвящен у Сциборского пересказу идейных принципов фашизма, но далее он с ними полностью оглашается и заявляет: «Національно-державницький імперіалізм — це неминучий прояв історії».