Unknown

– Так, брате, все ок, – Ден витягнув з-за футболки висівший на шиї кулон. Маленький порожній пісочний годинник на золотому ланцюжку.

– Ладушки. Тоді ходімо.

Лексі прошепотів якісь слова. Поряд відкрились двері, піднявши велику хмару пилу.

– Вперед, – зкомандував біс і вони увійшли.

#

Хоча Даніель і отримав дар вічної молодості, проте він залишався звичайною смертною людиною, для якої Лімб є тяжким психологічним випробуванням. Гаряче повітря проникає глибоко в мозок і змушує втрачати глузд.

У маленькому пісковому годиннику на шиї Дена з’явилися яскраві смарагдові піщинки. Він давно зрозумів, що поки вони відраховують час, амулет підтримує здорову свідомість свого власника. Але варто піску закінчитися або пошкодити амулет, Лімб одразу ж поглине його.

Його знудило.

– Тримайся, друже, – підтримав товариша Алексіос. – Зараз амулет почне діяти. Наберися терпіння.

Вони стояли на пустирі серед безкрайніх пісків, біля алтаря, побудованого навколо порталу.

На яскраво-червоному небі не було ні хмаринки. Сонця теж не було.

Для повної картини не вистачає лише двох неприродньо високих слонів².

– Ну що ж, дякую що підкинули. Мені туди, – Калдер вказав на край пустиря. В далині виднілися верхівки дерев. – Треба прогулятися по Сонному Лісу.

– Удачі, комарику, – відповів Лексі. – І до зустрічі.

Вампір махнув рукою і попрямував у бік лісів.

Для Дена все було як у дурмані.

Він намагався крокувати швидше, але це здавалося непосильною працею. Його ноги ніби вгрузли у сипучі піски, заважаючи рухатись, як це буває уві сні.

Небо часто змінювало колір. Воно нагадувало палітру художника. На основному смарагдовому кольорі широкими, недбалими мазками розташувались рожевий, блакитний, зелений та помаранчевий.

На землі з’являлись і зникали чорні смуги, звиваючись, неначе змії.

– Як ти? – поцікавився демон.

– Незрозуміло.

– Тримайся, скоро пройде.

Дійсно, з кожним кроком ставало все легше.

Даніель помітив, що брама попереду зникла. Тепер її можна було побачити з правого боку.

– Хіба нам не у Меридіан?

– Спочатку заглянемо в гості до декого, хто може допомогти, – Алексіос зробив паузу. – Якщо не вб’є.

Дену здалося, що вони зробили усього зо п’ять кроків, але ні піску під ногами, ні неба над головою вже не було. Тепер вони йшли по кам’яній підлозі у темній печері до величезних дерев’яних дверей, з обох боків підсвічених факелами.

На дверях була викарбувана велика пентаграми з козлячою головою посередині.

– Ти впевнений, що нам варто йти до твоєї колишньої? – спитав Даніель, впізнавши символ.

– У мене немає вибору. Вона єдина з вищої ліги, з ким я можу поспілкуватися, щоб дізнатися, хто з тих бісових виродків прагне моєї смерті і чому. Впевнений, Бафомет в курсі всього.

Алексі постукав і двері відчинилися.

Їх зустріла порожнеча освітленого коридору. Пройшовши його, друзі опинилися у великій, просторій залі, посеред якої стояв довгий стіл. Він був сервірований на велику кількість гостей і просто переповнений різноманітними стравами та напоями. На стінах висіло безліч факелів.

В кінці зали розташувався великий трон, на якому сиділа жінка.

Ден не міг відірвати від неї погляд. У всьому її вигляді, навіть у погляді, читалася влада. Чорне волосся до талії, великі очі, білосніжна шкіра – все викликало у нього захват. Її вік було неможливо визначити зовні, але виглядала вона зрілою, владною жінкою. Що однозначно додавало їй сексуальності. Щось манило в ній, закликало підкоритися її владі.

– Навіщо прийшов, Алексіос?

– Hello, Баф, – демон підійшов до столу, взяв одну виноградинку і кинув у рота. – Чекаєш на гостей?

– Я поставила запитання, біс.

– Та ось, проходив повз, вирішив дізнатися, як життя, – він підняв один з графинів зі столу і підніс до носа. – О, це згодиться.

Алексі наповнив келих і зробив ковток.

– Смачне вино, люба. Як завжди.

Бафомет терпляче спостерігала. Демон випив. Наповнив келих ще раз.

– Мені потрібна послуга.

– Навіщо б ти ще заявився… – її вимова нагадувала томне і розмірене мурчання. – Ох, дурненький. Ти занадто високої думки про себе, якщо думаєш, що мої послуги тобі по кишені.

– Впевнений, що по кишені, – спокійно мовив демон і підійшов ближче до трону.

– Нам потрібно дізнатися, хто влаштував аукціон на Алексі, – сказав Ден.

– Так що тобі потрібно, біс? – ігноруючи Даніеля запитала Бафомет.

– Ходять чутки, що не тільки пернаті замовили мою голову на вечерю, – демон знову наповнив келих вином. – А й хтось із наших любих братів бажає моєї раптової смерті настільки, що призначив винагороду за моє дорогоцінне життя. І я вважаю, що тобі відомий організатор цієї вечірки.

– Це ж треба, – промуркотіла Бафомет, – Малюк Алексіос здогадався.

Вона облизала губи і продовжила.

– Так. Ти правий. Твоя витівка, що розгнівала ангелів, збільшила твої шанси потрапити до вищої ліги. Його Величність розмірковує на тим, щоб підвищити тебе. Але дехто вирішив, що тобі не місце у перших рядах і що завдяки твоїм нестандартним і… зухвалим методам, ти швидко посунеш його з посади і станеш правою рукою короля.

– Олівій…