Unknown

І Майрон Тейлор не помилився. Словесами, що спли­вають патокою професійного словоблудства, Пій XII тут же проспівав хвалу атомній бомбі, величаючи її ство­рінням «законів природи», проти яких не тільки люди, але й сам бог неспроможний боротись, бо на них стоїть «всесвітній порядок», тобто порядок, який намагаються встановити Уолл-стріт і Ватікан.

«Закони природи (що породили, мовляв, атомну бом­бу.— Я. Г.) проявляються як вираз вічного божествен­ного акту. В цьому доказ єдності законів природи, тісної єдності з основою всесвітнього порядку, проти якого не може діяти й сам бог».

Не вдовольняючись поваленням бога і возведениям атомної бомби в сан «божественного акту», Пій XII взяв­ся за виготовлення своєї власної бомби,— як йому здава­лось, потужнішої, ніж атомна. Та висаджує міста, папсь­ка повинна була висадити світ.

На початку жовтня м[инулого] р[оку] по Європі попов­зли провокаційні чутки про те, ніби Ватікан як апостол миру в найближчому часі має запропонувати свої послуги як посередник між Заходом і Сходом. Коли ці чутки зро­били своє діло, розпушивши грунт для обробки громад­ської думки, слово було надане незамінному графу делла Toppe. За його підписом появляються в «Оссерваторе ро- мано» дві статті під спільним девізом: «Якщо ми хочемо миру, ми повинні готуватись до миру».

Передусім граф Toppe галантно, з додержанням усіх правил світської пристойності докоряє Черчіллеві, що, мовляв, його войовничу промову в Ландедно Ватікан сприйняв без особливого ентузіазму. Після цієї димової завіси ідуть коментарі до чуток, що поширились, комента­рі, які є нічим іншим як офіціальним ствердженням цих «чуток». Граф похмурими барвами малює картину міжна­родного становища, яке створилось, він не бачить жодно­го просвіту, він констатує цілковиту безпорадність Орга­нізації Об’єднаних Націй у справі усунення назріваючого воєнного конфлікту. На його думку, є одна тільки в світі сила, спроможна принести людству мир і ласку, і цією си­лою є, звичайно, Ватікан, послуги якого, як «в е р х о в- ного третейського судді»,

граф цим і* пропонує. Проспівавши хвалу авторитетові апостольської столиці, граф самовпевнено заявляє, не підозріваючи, очевидно, що цією своєю заявою він мимоволі розкриває папські карти.

«Тільки вона (католицька церква.— Я. Г.) спроможна справедливо вирішити, хто саме прагне до порушення ми­ру, і тим самим врятувати справу миру».