Unknown

Сидор був за років гітлерівського владування в Че­хословаччині послом Тісо при Ватікані; Дурчанського, як його міністра закордонних справ, допускали іноді в приймальну Ріббентропа. Тепер вони теж при справах. За погодженим дорученням Пія XII і американської розвідки, вони налагоджують зв’язки зі своїми прибічни­ками в Словаччині й створюють підпільну організацію типу «вервольф». Шпигунсько-терористичною роботою на місцях керує єзуїт Колакович.

Змову було вчасно викрито, змовники опинились за гратами. У відповідь на це Пій XII звертається до че­хословацького духівництва з відозвою. Він, мовляв, розу­міє всі труднощі його становища, проте закликає єписко­пів, як і раніше, «виконувати свій обов’язок і захищати інтереси церкви».

Таким чином, дії Колаковича і компанії були святим престолом офіціально санкціоновані, а можливі послідов­ники викритих одержали височайше благословення на шлях шпигунства, диверсії і терору.

В сусідній Угорщині інтереси римської церкви репре­зентує кардинал Міндсенті *. Цей тримає себе наднезалеж- но. Гнів його воістину жорстокий, а лютість запекла. Колишній власник тисяч хольдів землі оголошує священ­ну війну новій Угорщині, замок цього феодала в митрі перетворюється на останній бастіон угорської Вандеї.

Міндсенті — гаряча голова, він до самих кісток спов­нений фанатичної ненависті до «єретиків», а єрессю для нього є все, що вороже старій Угорщині, Угорщині не­приборканих феодалів та ошалілих прелатів. Він прямий нащадок, послідовник і наступник тих, хто в XVI сто­річчі видав закон про спалення живцем всіх протестантів, хто засмажив на розжареному залізному кріслі ватажка селянських повстанців Юрія Дожу *, а товаришів його нагодував м’ясом закатованого, хто з страхітливою жорсто­кістю розправлявся з вільними гайдуками Стефана Боч- кая *, хто во славу Габсбургів і папи залив Угорщину кров’ю повстанців Ракоці * і Текеля *. Зараз в розпоря­дженні кардинала немає трибуналу св. інквізиції, немає навіть жандармерії Хорті, ні есесівців Салаші, але в його руках є ще інші засоби, є церква, є амвони, послання, відозви, є Біблія, метафорами якої він спритно користує­ться в боротьбі з народним урядом, є підвідомчий клір, є, нарешті, Ватікан, який поквапливо поширює по радіо антидержавні заклики Міндсенті.

Після проведення аграрної реформи і націоналізації важкої промисловості примас Угорщини звертається до віруючих з розпачливим посланням:

«Ми бачимо розіп’ятим на хресті все, що ми маємо!»