Unknown

Раптом Марта щезла з екрана. Охоронець уповільнив швидкість перегляду до звичайної.

— Усе нормально, — прокоментувала Марта. — Я пригадую, що пішла до туалету.

Охоронець кивнув і знову простягнув руку до кнопки швидкого перемотування, але не встиг він її натиснути, як Марта зненацька схопила його за руку.

— Aspetti!

Вона схилила голову набік і спантеличено поглянула на монітор.

Ленґдон також помітив те, що помітила вона.

«Що це таке, чорт забирай?»

Ленґдон (той, що був на екрані) засунув руку до кишені твідового піджака й витягнув хірургічні рукавички, які відразу ж надів. Дуоміно став позаду Ленґдона і вдивлявся в коридор, куди щойно попленталася Марта, щоб сходити до туалету. За кілька секунд товстун кивнув Ленґдону — продовжуй, мовляв, перешкод немає.

«Що ж ми в біса робимо, га?»

Ленґдон побачив на екрані, як його рука в хірургічній рукавичці торкнулася краю дверцят шафки... а потім легенько потягнула їх на себе, аж поки старовинна завіса не зрушила з місця. Дверцята повільно розчинилися... і всередині стало видно посмертну маску.

Марта Альварес аж задихнулася від жаху й затулила руками обличчя.

Нажаханий не менше за Марту, Ленґдон, не вірячи очам своїм, дивився, як сам потягнувся до шафки, обережно взяв посмертну маску Данте обома руками, витягнув її назовні й підняв.

— Dio mi salvi! — скрикнула Марта, різко скочивши на ноги і вирячившись на Ленґдона. — Cos’ha fatto? Perche? (Господи, помилуй! Що він зробив? Чому?)

Не встиг Ленґдон відповісти, як охоронець висмикнув із кобури чорну «беретту» і націлив йому в груди.

«Господи Ісусе!»

Роберт Ленґдон глянув на ствол пістолета в руках охоронця і відчув, як стіни маленької кімнати стискаються довкола нього. Марта Альварес підскочила до професора впритул і свердлила його очима людини, яка й досі не могла усвідомити, що її зрадили. А на моніторі камери стеження Ленґдон підняв маску до світла й уважно роздивився її.

— Я витягнув її лише на хвилину, — виправдовувався Ленґдон, благаючи долю, щоби це виявилося правдою. — Іґнаціо запевнив мене, що ви не заперечуватимете!

Марта не відповіла. Цілковито приголомшена, вона намагалася збагнути, навіщо Ленґдон їй збрехав... і взагалі — як так сталося, що Ленґдон спокійнісінько стояв і дивився, як прокручується запис, чудово знаючи, що цей запис його викриє?!

«Та я й гадки не мав, що відчинив ту шафу!»

— Роберте, — прошепотіла Сієнна. — Поглянь-но, ти там щось знайшов! — Вона не відводила очей від екрана, бо хотіла дізнатись відповіді, попри нову халепу, у яку вони вскочили.

А на екрані Ленґдон підняв маску догори й повернув її до світла, помітивши щось цікаве з тильного боку експоната.

Під тим кутом, під яким камера здійснювала зйомку, піднята маска на якусь мить затулила обличчя Ленґдона так, що мертві очі Данте опинилися на одній лінії з очима професора. І йому враз пригадалася фраза: «Істину можна побачити лише очима смерті».

Ленґдон ані найменшого уявлення не мав, що він вишу- ковував на тильному боці маски, але в той момент на відео, коли він поділився своєю знахідкою з Іґнаціо, товстун аж відсахнувся, потім швидко намацав окуляри і придивився до тої точки, на яку вказав професор. А потім придивився знову і знову. Опісля Іґнаціо енергійно захитав головою й збуджено заходив туди-сюди вузеньким андито.

Раптом чоловіки сіпнулися й підвели очі догори, явно щось почувши в коридорі — то, скоріш за все, з туалету поверталася Марта. Ленґдон похапцем видобув із кишені пакет із застібкою-блискавкою, засунув у нього маску, а потім обережно дав Іґнаціо, який із явною неохотою сховав її до своєї валізки. Ленґдон швидко зачинив дверцята вже порожньої шафки, і двоє чоловіків швидким кроком рушили назустріч Марті, щоби перейняти її в коридорі ще до того, як вона виявить їхню крадіжку.

Тепер уже обидва охоронці наставили пістолети на Ленґдона.

Марта відчула, як її ноги стали немов гумові, і вхопилася за стіл, щоби не впасти.

— Я не розумію! — випалила вона. — Невже це ви з Іґна- ціо викрали посмертну маску?

— Ні! — наполягав Ленґдон, відчайдушно блефуючи. — М и отримали дозвіл власника винести маску з музею на од- ну ніч.

— Дозвіл від власника? — спитала Марта. — Від Бертра- на Цобріста?

— Так! Пан Цобріст погодився дозволити нам дослідити декотрі позначки на зворотному боці маски! Ми зустрічалися з ним учора ввечері!

Марта пронизала його кинджальним поглядом.

— Професоре, я абсолютно впевнена, що вчора ввечері ви не зустрічалися з Бертраном Цобрістом.

— Та як же не зустрічалися, коли ми таки зустрічалися...

Сієнна поклала руку Ленґдону на плече, зупиняючи

його.

— Роберте, — сказала вона, похмуро зітхнувши. — Шість днів тому Бертран Цобріст викинувся вниз із вершечка вежі Флорентійського абатства за кілька кварталів звідси.

розділ 42