Читаем Unknown полностью

— У своїй статті Цобріст звинуватив багатьох світових лідерів у тому, що вони перебувають у стані заперечення... ховаючи голову в пісок. Особливо гостро критикував він Всесвітню організацію охорони здоров’я.

— Б’юся об заклад, цю його критику сприйняли на «ура».

— Опоненти відреагували, прирівнявши його до релігійного фанатика, що стоїть на розі з плакатом «Наближається кінець світу!».

— На Гарвардському майдані теж можна побачити двій- ко-трійко таких безумців.

— Так, і ми всі ігноруємо їх, бо гадаємо, що це ніколи не трапиться. Але повір мені, нездатність людського розуму уявити собі якусь подію аж ніяк не означає, що ця подія не трапиться.

— Тебе як послухати, так ти затята прихильниця Цобріста.

Я затята прихильниця правди, — емоційно відказала Сієнна, — навіть якщо ця правда сприймається болісно і вкрай важко.

Ленґдон замовк, бо знову відчув цієї миті якусь дивну ізольованість від Сієнни, коли намагався збагнути притаманне їй химерне поєднання пристрасності й відсторонення.

Сієнна поглянула на нього, і її очі подобрішали.

— Послухай-но, Роберте, я не кажу, що Цобріст має рацію, коли стверджує що вирішенням проблеми перенаселення є епідемія чуми, здатна знищити половину людства. Я не кажу, що слід припинити лікування хворих. Я кажу, що наш теперішній шлях — це примітивна формула самознищення. Зростання населення — це геометрична прогресія, що відбувається в обмеженому просторі з обмеженими ресурсами. І кінець настане грубо й різко. І він не буде схожий на той випадок, коли, скажімо, в автівці поступово скінчується пальне. Це буде схоже на різке падіння того ж авта з високої кручі.

Ленґдон шумно зітхнув, намагаючись осмислити щойно почуте.

— До речі, про падіння, — зауважила Сієнна, похмуро вказуючи вгору праворуч від того місця, де вони йшли. — Я впевнена, що саме там Цобріст стрибонув назустріч смерті.

Ленґдон підняв очі й побачив, що вони саме проходили повз скромний кам’яний фасад музею Барджелло. Позаду нього над довкільними спорудами здіймався вгору конічний шпиль вежі Флорентійського абатства. Увіп’явшись поглядом у вершечок вежі, Ленґдон думав про можливу причину самогубства Цобріста, сподіваючись, що той чоловік стрибнув в обійми смерті не через те, що скоїв щось жахливе і не хотів стати свідком скоєного, яке неминуче наближалося.

— Критики Цобріста, — сказала Сієнна, — полюбляють загострювати увагу саме на тій парадоксальній обставині, що безліч технологій генної інженерії, які він винайшов, тепер сприяють значному подовженню тривалості людського життя.

— І це лише загострює проблему перенаселеності.

— Саме так. Якось Цобріст публічно заявив, що шкодує, що випустив джина з пляшки й хотів би знищити декотрі зі своїх винаходів, які сприяють збільшенню тривалості житія. Вважаю, що з ідеологічної точки зору ця заява є цілком логічною. Що довше ми живемо, то більше ресурсів витрачається на підтримання життєдіяльності старих і хворих.

Ленґдон кивнув.

— Якось я читав, що близько шістдесяти відсотків медич- иих витрат у Сполучених Штатах припадають на підтримку пацієнтів в останні півроку їхнього життя.

— Та отож. Тому коли наш мозок каже: «Це безумство», — наше серце заперечує: «Підтримуватимемо бабусине житія доти, доки вона житиме».

Ленґдон кивнув.

— Це конфлікт між Аполлоном і Діонісом — відома в міфології дилема. Це вікова боротьба, що точиться між серцем і розумом, бо обидва рідко бажають того самого.

Ленґдон чув, що тепер до міфології вдаються на зібраннях товариств анонімних алкоголіків, щоб охарактеризувати стан п’яниці отаким чином: коли він витріщається на склянку зі спиртним, то його розум знає, що спиртне завдасть йому шкоди, але серце прагне спокою, який дає спиртне. Сенс такого посилання на міфологію очевидний: ти не сам, навіть боги, і ті відчували конфлікт між розумом і серцем.

— Кому потрібна агатусія? — раптом спитала пошепки Сієнна.

— Перепрошую?

Сієнна підвела голову й поглянула на нього.

— Я нарешті пригадала назву того есею Цобріста. Він на- іивався «Кому потрібна агатусія?».

Ленґдон ніколи не чув цього слова, але спробував здогадатися, що воно означає, сполучивши два грецькі корені — agathos і thusia.

— Наскільки я розумію, агатусія — це пожертва заради добра?

— Майже. Насправді це слово означає «самопожертва заради спільного добра». — Вона на мить замовкла. — Іще це називають філантропічним самогубством.

Ленґдону доводилося чути цей вислів раніше — одного разу стосовно збанкрутілого батька, який наклав на себе руки, щоб сім’я мала змогу скористатися його страховим полісом, а вдруге — стосовно серійного вбивці, який розкаявся й перервав своє життя, побоюючись, що не зможе контролювати свою жагу до вбивства.

Перейти на страницу:

Похожие книги