Варфоломієва ніч

Він пробув там одну мить. Проте ця мить вартує половини життя. У Вас, дорогі мої читачі, ніяких асоціацій не викликає вигляд металевого ліжка? Так-так, металевого ліжка із «сіткою», на якій можна стрибати аж до стелі, ліжка з пуховою периною, яка (коли Ви стоїте на підлозі) сягає Вам грудей; перина, вкрита картатим покривалом, а з-під пухової перини виглядає вишиване простирадло, а точніше, не все простирадло, а широка смуга вишиваних хрестиком (обов'язково хрестиком) рож із лапатим зеленим листям, а з-під тієї яскравої смуги виглядає елегантна смужка ручної роботи мережива у вигляді акуратної черговості трикутничків; а поверх усього цього – тобто на рівні Вашого підборіддя – стоять чи сидять у позі російських купчих біля самовара з бубличками дві величезні подушки ріжками догори; на наволочках цих двох подушок вшиті смуги з червоними рожами в зеленому листі, а накриті ці дві пухові купчихи мережаними накидками; і вся ця фантастична піраміда стоїть під стіною, на якій причеплено плюшевий килимок з двома лебедями, що плавають по голубому озеру, навколо якого Цвітуть лілії; а над килимочком висить картина, також вишивана хрестиком, у якій Ромео на колінах признається в коханні Джульєтті… Так… Про що це ми? Ага, про те, які асоціації викликає у Вас таке ліжко. У мене, наприклад, комплекс неповноцінності. Знаєте чому? Бо мені так і не вдалося освоїти складної науки застеляння таких ліжок. Не смійтеся. Для того, щоб підбити подушку і поставити її у певній формі, потрібне неабияке вміння.

Якби Ви знали, дорогі мої читачі, скількох тільки українців було зачато на таких ліжках! А що стосується нашого молодого героя, то в нього з'явилося непереборне бажання улягтися на ту пухову піраміду. Причому, зробити це з розгону. Тобто плюхнутися туди, як у басейн, і поплисти на хвилях любові і пристрасті до яскраво-синього озера, на якому плавають лебідка і лебедик під суворим контролем Ромео і Джульєтти… До цього вчинку нашого молодого героя під'юджував невидимий співрозмовник, який підморгував йому оком Джульєтти з вишиваної картинки. Опиратися було несила. Однак наш молодий герой мав залізну витримку. Недаремно Варфоломійович охрестив його Штірліцем. Так, Павло Іванович мужньо переборов спокусу і тихо зачинив двері. Однак якби Ви знали, чого це йому коштувало. Ця яскрава картина переслідуватиме його багато безсонних ночей, аж доки він не опиниться в обіймах пухової перини і не відчує ще один атрибут провінційної принади – запах парфумів «Лісова конвалія», якими, до речі, завжди парфумилася моя бабуся, нащадок одного дворянського роду, що мав маєток у Старому Осколі.

Ось воно як.

Нашого молодого героя проводжала до Варфоломійо-вичевої землянки чарівна панночка Тетяна. Пізніше він і не згадає цієї прогулянки, оскільки протягом неї все ще перебував під магнетизмом картини чарівного провінційного ложа.

Його пробудження відбулося дуже скоро. Варфоломійович, скуйовджений і розгублений, сидів за столом над купою папірців.

– Ти тільки подивися, що виробляють, падлюки! Ти тільки подивися!

Павло Іванович, нічого не розуміючи, дивився на Варфоломійовича очима, в яких закарбувалися дві вишивані рожі із зеленим лапатим листям.

Тим часом Варфоломійович обурювався далі:

– Агітаційна макулатура! Як дурять нашого брата! Безбожно! Сволоцюги! Накралися – і пруться до парламенту! Повбивав би!

Варфоломійович поглянув на дві рожі із зеленим лапатим листям в очах свого молодого колеги і переніс усю агресію на нього:

– А ти де був? Подивись, котра година! Ви писали інтерв'ю чи любовний роман?

Пашка прокинувся. Червона фарба залила його обличчя. Йому стало соромно і страшно. «Господи, – подумав він, – а інтерв'ю ж я не давав! Мене Варфоломійович уб'є!»

Наш молодий герой узяв у руки папірці, які так дратували Варфоломійовича. «Благодійний фонд Адама Колосального «Милосердя» сьогодні облагодійствував дитячий сиротинець «Буратіно» десятьма ящиками «Фанти», «М.Разін – це наша віра, надія і любов!», «З Адамом Колосальним побудуємо колосальне майбутнє!», «Чесність, порядність, реформи – це М.Разін».

– Ні, ти тільки подивись! А в нас жодної листівки! Пашок! Що робити? Думай! У нашому фонді лишилося десять гривень!

Пашка, відчуваючи докори сумління, покірно взяв трубку телефона і набрав домашній номер.