Варфоломієва ніч

– Ідеєчко, – загадково промовила тьотя Роза, – тільки, будь ласка, не ображайтесь. Я хочу Вас спитати: а Ви з Ґіві граєте у тетрис?

Тут Ідея Іванівна не витримала і голосно розреготалася:

– Граємо, Розочко, граємо!

– А часто, Ідеєчко?

– Як коли, – ухилилася від точної відповіді Ідея Іванівна. Тьотя Роза замислилася, а потім сказала:

– Ви ж не образитеся, Ідеєчко, якщо я Вас іще щось спитаю?

– Питайте, Розочко!

– А грузини так само грають у тетрис, як і ми?

– Хто ми?

– Ну, ви і ми…

– Так само! Тільки трохи темпераментніше. Розочка повернулася до Борі:

– Бачиш, Борю, як люди грають у тетрис! Дядя Боря промовчав.

– Ідеєчко, підіть на кухню і підсмажте молодим курочку! Мій Боря, коли награється у тетрис, то так їсти хоче. Я йому завжди курочку смажу!

– Гарна ідея! – сказала Ідея Іванівна, і дві жінки, сміючись, пішли на кухню готувати курочку.

Незабаром прийшов дядечко Ґіві – веселий і дотепний. Він налив собі шампанського. Трохи випив, а решту вилив собі на голову і розсміявся.

Але цього йому виявилося мало. Він закрив рукою пляшку, збовтав її і полив шампанським Ідею Іванівну і тьотю Розу.

– Ти що, зовсім…? – обурилася Ідея Іванівна. І не від того, що стояла вся мокра. – Ти хочеш наврочити?

– Нэт, нэ хачу!

– Не можна радіти напередодні такого відповідального дня!

– А что мне дэлать, а?

– Что мне дэлать, что мне дэлать! – перекривила його Ідея Іванівна. – Сядь на місце і переживай!

– Понял, дарагая! – слухняно сказав дядечко Ґіві й зібрався був вийти, як тут у кухню увійшов наш молодий герой.

На нього прискіпливо втупилися три пари очей.

– Що таке? – засоромився той. – Чого ви всі на мене так дивитесь?

– їсти хочеш? – обережно спитала Ідея Іванівна.

– Хочу, – сказав наш молодий герой.

– Курочку будеш? – так само обережно перепитала мама.

– Буду! – згодився син.

Тут дядечко Ґіві, який не підозрював про те, що відбулося з його улюбленим Павликом, обурився:

– Павлык, кушать на ночь очэнь врэдно!

Ідея Іванівна стала настирливо виштовхувати дядечка Ґіві з кухні.

– Что такое, дарагая?

– Іди собі, іди. На добраніч, спати час!

– Что такое, ти пачему мэня виганяешь?

– Іди, – я сказала! – гаркнула вона таким тоном, що дядечко Ґіві поспішив дати задній хід.

– Ухажу, ухажу, толка нэ пэрэживай! – позадкував із кухні дядечко Ґіві.

Ідея Іванівна і тьотя Роза замилувано дивилися на те, як їхній улюбленець поїдає, можна сказати, пожирає курочку. І тут Ідея Іванівна з жахом згадала:

– А як же Тетяна? Може… Може, вона хоче курочки?

– Нє-а! – з повним ротом відмовив Павло. – Вона вже спить!

Ідея Іванівна з тьотею Розою навшпиньки прокралися до кімнатки з металевим ліжком і червоними рожами і заглянули в неї.

Дорогі мої читачі! Як би це вам популярніше пояснити?…

Вам не доводилося спостерігати за тим, як плавно пливе риба поміж водоростями… Ні, не так. Ви бачили коли-небудь щойно витягнену кісточку з авокадо? А не пробували її кинути у склянку з водою?… Ще не те… Можливо, так: ви коли-небудь бачили, як гойдається на хвилях буйок із чайкою нагорі?… Ні, краще так: ви бачили знамениті «текучі» годинники Сальвадора Далі?… Га? Так ось.

Тетяна спала й усміхалася. Без подушки. А велика подушка з вишиваною вставкою лежала на підлозі. Молода жінка мала вигляд точнісінько як текучий годинник Сальвадора Далі.

Ідея Іванівна змахнула сльозу з очей і з почуттям виконаного материнського обов'язку пішла до своєї кімнатки. До дядечка Ґіві. Можливо, щоб також пограти в тетрис, щоб потім з таким самим обличчям заснути. Але про це ніхто не знає напевне. Бо за нею ніхто не підглядав у шпарину.

Народжувалася передвиборча субота. Коли не можна агітувати. Вирішили відіспатися. На обід зібралися за великим столом у домі Варфоломійовича. Його дружина зготувала смачний обід. Коли сіли за стіл парочками, відразу виникла підозра, що цієї ночі всі, ну, принаймні, майже всі грали у тетрис. З одного боку стола сиділа пара голубків, що ніжно схилили голівки докупки. Це був Васнєцов-Паваротті і Тетяна Віталіївна-Фрідріхівна. Павло Іванович Печеніг з Тетяною Горошко сиділи трохи поодаль, мов засватані, немов соромлячись того, що сталося цієї ночі. Дядечко Ґіві час від часу душив в обіймах Ідею Іванівну, публічність цього вияву любові її трохи бентежила, тож вона активно боронилася. Дядя Боря тримав в одній руці руку тьоті Рози, а другою погладжував її руку згори. Словом, ідилія та й годі. Один Варфоломійович, здається, не грав у тетрис цієї ночі, а напружено обмірковував ситуацію.