Варфоломієва ніч

Спеціальний політичний оглядач розповідав про те, як відбуваються вибори в різних округах, про різні ексцеси протягом виборчої кампанії, в тому числі про напади на кандидатів у депутати і довірених осіб. Серед новин прозвучало:

«23 березня було вчинено напад на довірену особу кандидата в народні депутати Павла Івановича Печеніга, відомого співака Олександра Васнецова. Печеніг балотується по виборчому округу N 89. Дані нападників уточнюються. Виборці обурені…»

Новина була короткою, проте пронизала блискавкою мозок присутніх.

– Ну ни фига себе! – із захопленням сказав Васнєцов-Паваротті. – Тепер мені дадуть народного!

– Ну, Гіві, ти шайтан! – чи то з осудом, а чи з радістю промовила Ідея Іванівна. Потім, змінивши тон, додала, вказуючи на ведучого:

– Цікаво, це він цьому типові зуби вставив? Ану, любий, відкрий рота! Ну, посміхнись, дядечку ведучий! Покажи зубки!

– Якось незручно вийшло, – озвався Павло Іванович. – Усі подумають на Колосального. Що це він причетний до побиття Васнецова.

Тут уже всі не витримали і закричали навперебій:

– Досить уже!

– Скільки можна!

– Пашка, уймись! І так далі.

У кімнату ввійшла Варфоломійовичева дружина і внесла великий туркменський чайник із чаєм. Це, як і передбачалося, трохи заспокоїло присутніх. Адже чай – це напій миру.

Телепередача закінчилася. Ведучий так і не посміхнувся, тож Ідея Іванівна так і не визначила: чи це робота дядечка Ґіві. Дідусь спав у кріслі-гойдалці.

Було вже північ, коли Ідея Іванівна сказала дисциплінуючим тоном:

– До виборів лишилося чотири дні. Субота випадає – агітувати не можна, отже, три чистих дні. Оголошую операцію «Пан Коцький». -

Ідея Іванівна витримала довгу паузу і продовжила:

– Сила Пана Коцького була в чому?

Вона обвела поглядом присутніх. Не почувши відповіді, вона сама відповіла:

– У рекламі, яку йому створила Лисичка-сестричка. Ми – молоді, недосвічені. В цьому наша слабкість. Ми – перспективні і розумні. Це наш плюс. Ми боїмося їх, а вони бояться нас. Треба це використати і обіграти. Варфоломійовичу! На тобі – головне завдання. Гроші, які ми збиралися віддати на хабар, краще поділити між людьми. Маю на увазі спостерігачів. Даємо тобі три дні і «Волгу» та «Победу». Ясно?

– Так точно!

– Але гроші – це не головне. Головне що?

– Що? – перепитав бойовим голосом Варфоломійович.

– Головне – міф.

– Що-що?

– Що робила Лисичка-сестричка? Говорила всім, що прийде Пан Коцький і всіх роздере. Пашка, звичайно, нікого не збирається роздирати. А от комісія, подейкують, прийде на виборчі дільниці і розбереться. Підрахує кожен бюлетень. Треба пустити таку плітку. Де-небудь, та й спрацює. Ось так. А про Пашку треба казати так: «Печеніг за всіма соціологічними опитуваннями веде перед, залишивши далеко позаду Колосального. За ним – перемога. Альтернативи Печенігу немає. Він – наш депутат!» Отак казати на кожній виборчій дільниці, кожному спостерігачеві. Ясно?

– Так точно!

– Казати переконливо, так, щоб і він зміг переконати інших. Наприклад, тих, хто ще не визначився, хто шукає поради… А ми… А ми з Тетянкою запишемо на радіо зворушливу сімейну історію – трохи сентиментальну, трохи смішну. Як казала тьотя Берта із Умані: просто цимес!

– Просто що?

– Просто смакота!

– Ага, ясно!

– І останнє. Телевізійні дебати кандидатів. Треба підготуватися ретельніше, аніж попереднього разу. До ефекту Девіда Коперфільда треба додати щось серйозніше. Суттєвіше.

– Какие поручения для меня, очаровательная И.И.? – це, як ви вже й здогадалися, любі мої друзі, подав свій голос Васнєцов-Паваротті.

– Для тебе, соловейку, доручень більше немає.

– Как так? Я весь в напряжений! Я рвусь в бой!

– Тетяна Фрідріхівна забезпечить тобі широке поле діяльності, – суворо сказала Ідея Іванівна і підморгнула.

Той розчаровано і водночас з тугою в очах скорився. Дідусь у кріслі-гойдалці крізь сон солодко заплямкав. Водночас забомкав годинник.

– Друга ночі, – констатувала Ідея Іванівна. – Спати час.

«…Знаєте, коли він народився, акушерка ледь спіймала його. Він вилетів стрілою на цей світ. «Ти диви, який шубра-вець!» – засміялася вона і поплескала його по сідницях. А він голосно заревів. Так-так, я не обмовилася! Він не закричав, він заревів. «Ого! – ще більше засміялася акушерка (а була вона просто реготуха), – який командирський голос! Не інакше, як буде великим начальником! Дивись-дивись, як почервонів. Справжній начальник! Дівчата, гайда сюди, подивіться на цього депутата!» Так і сказала. Тепер я згадую тьотю Шуру особливо часто. В неї було соколине око. Вона всім пророкувала майбутнє. І всі її пророкування збувалися!

…Так ось. Назвали ми його з чоловіком Павлом. Чому Павлом? Тому, що це ім'я, як ніяке інше, пасувало посаді політика. Ну ось послухайте: Павло Іванович Печеніг! Правда ж, звучить? Павло – апостол, пророк, учитель. Іванович – означає, що він – з народу. Він – з народу, він з народом, він за народ. А Печеніг! Це значить – воїн, це значить – безстрашність, це значить – мужність. Ніякого пафосу, ніякої штучності. Здорове і чесне ім'я. Справжнє ім'я народного обранця.