Вершини

— Ви що, хочете собі в'язи звернути? — питає Анатолій сердито.— Нічого ж не видно!

— Але ж повинен я почистити зуби! —Голос уже лунає з провалля.

За якийсь час чуємо гуркіт, мов півтори обвалилось.

— Почистив! — лунає замогильний голос Анатолія. Він зривається й біжить до урвища.

— Посидьте, Анатолію Андрійовичу, тут,— стривожено каже Віктор Микитович і кидається слідом за Анатолієм.

Сидіти я, звісно, не міг. Підійшов на край урвища, став напружено вслухатись.

Чорно, мов залито смолою. Шумить глухо потік: ні крику, ні голосу. Думки, одна тривожніша іншої, забираються в голову, і починає верзтися таке, що я втрачаю рештки спокою.

Мені вже здається, що там не лишилось нікого живого.

Згадую про електричний ліхтарик, що лежить у рюкзаку.

Гарячково нишпорю, викидаючи все підряд, і мені здається, що мене хтось кличе. Звідти, з провалля. Намацую нарешті ліхтарик, біжу до урвища.

І тут до мене доносяться сердиті голоси. Все в мене обм'якає, непотрібний тепер ліхтарик безсило обвисає в руці.

— Щоб це було востаннє!

— Але ж повинен я почистити зуби!

— Я б вам почистив! Скільки вам пояснювати, що ви просто могли б тут розбитись! Кому були б потрібні ваші чисті зуби?

— Анатолію Михайловичу, як ви не розумієте, що я не можу заснути, не почистивши зуби!..

Першою виникає тонка постать Григорія Михайловича. Білий рушник у руці аніскільки не означає, що він скапітулював. Біс його зна, що за чоловік: в нього власні, абсолютно не сприйнятні уявлення про особисту безпеку. Затягни його на Джомолунгму — полізе серед ночі донизу, згадавши, що в нього нечищені зуби.

— Але ж ви й справді могли розбитись! — кажу йому, коли вже полягали.

Його аж підкинуло.

— Анатолію Андрійовичу, запам'ятайте: я ніколи не розіб'юсь! Якщо сам цього не захочу.— В ньому, мабуть, ще й досі кипить суперечка між Анатолієм і Кратом...

«А може, й справді? — ворушиться крамольна думка.— Може, вони, оці вчені, з іншого тіста й спечені?.. Для чогось же він вивчав філософію йогів, тібетські манускрипти. Поговорити з ним, послухати хоча б його космогонічну гіпотезу — голова іде обертом! Невже в оцієї ученої братії бере участь в мисленні не десята частина мозку, а значно більше? І для чого, навіщо ми все життя носимо отой мертвий капітал, не скориставшись ним жодного разу? Дух захоплює при одній лише думці, куди б сягнуло людство, коли б увімкнуло свій мозок на повну потужність!