Вершини

Ідеальний конус, що піднісся на п'ять тисяч метрів. Над зрізаною акуратно вершиною димить і вдень і вночі, наче мешканці оцього гігантського шатра весь час мерзнуть, весь час тремтять од нестерпного холоду й підкидають дрова до велетенського вогнища. А воно все не гріло, воно лиш диміло, бухало паром та попелом і стовпом підіймалося в небо, коли було тихо, чи тріпотіло, обриваючись, на оскаженілих вітрах. А підступи до незаймано білої громади закушкані в такі глибокі сніги, що годі хоч крок ступити без лижв, скуті таким лютим холодом, що крижаніє повітря,— тут, унизу, біля підніжжя, в густому од морозу тумані, в білому мороці, що поглинає, вбирає, гасить усе: і звуки, і рухи, й людські

постаті, обліплені інєєм, які, здається, й не рухаються, а топчуться на місці як прокляті, вперто вминаючи сніг. Не люди, а привиди — в хисткому, нереальному світлі, в молочному просторі, де біле мовчання віє застиглою вічністю, де хочеться застигнути теж на століття, тисячоліття, як застигли оці ось здиблені скелі, скуті нещадним морозом.

Анатолій роздирає склеєні холодом губи, обертається до тих, що йдуть позад нього:

— Все, мужики!

«Мужики» зупиняються, навалюючись тілами

на палиці. Дихають, як запарені коні. Сім годин, з сьомої ранку до другої дня, не зупиняючись, не розгинаючись, по снігу, що до пояса, крізь білий, як вата, туман, в якому не видно нічого, тільки вкрита інеєм спина товариша, що попереду та лижв отупляючий скрип, та думка, чи туди ми йдемо, чи не збились з дороги, та втома гаряча, потом насичена, що все дужче наливає тіло. Сім годин руху невпинного за отим божевільним, що не зупинився й на мить,— тільки лишалося зціпити зуби та люто місити оцей сніг.

— Обід.

А вони все ще стоять білими привидами. Білі штормівки й куртки, білі рукавиці й штани. Білі шапки й капюшони, білі маски й шарфи, що прикривають обличчя,— тільки очі блищать крізь вузенькі щілини, і здається, що й очі вже сиві, аж білі у всіх.

Вминаючи сніг, втоптали невеликий майданчик. Дістали примус, каструлю, консерви.

Мовчки, без слів, без нагадувань: кожен знав, що мав робити.

Примус зашумів працьовитою бджілкою, і туман розступився неначе, і мороз немов пересівся, і