Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

На глобальному стратегічному рівні організатори повинні обрати засоби боротьби, які вони застосовуватимуть у майбутньому конфлікті. Слід оцінити переваги та недоліки кількох альтернативних методів боротьби, таких як звичайні військові дії, партизанська війна, політичний спротив тощо. Здійснюючи вибір, стратеги будуть змушені відповісти на такі запитання: чи відповідає обраний спосіб боротьби потенційним можливостям демократів? Чи передбачає обраний метод залучення пригнобленого населення? Цей метод передбачає удар по слабких чи сильних місцях диктатури? Чи допоможуть обрані засоби демократам зміцнити впевненість у своїх силах, чи навпаки, ще більше узалежнять їх від третіх сторін чи зовнішніх чинників? Які є відомості про повалення диктатури за допомогою використання обраних засобів? Збільшать чи зменшать ці засоби можливі втрати і руйнацію під час майбутнього конфлікту? Припустивши, що справа повалення диктатури завершиться успіхом, як впливатимуть обрані засоби на формування правлячого режиму, що постане після завершення боротьби? Виробляючи генеральну стратегію, слід виключити такі види діяльності, які, як показала практика, здатні лише погіршити ситуацію.

У попередніх розділах ми довели, що політичний спротив пропонує суттєві переваги, порівняно з іншими методами боротьби. Стратеги повинні проаналізувати конкретну конфліктну ситуацію і визначити, чи може політичний спротив дати ствердні відповіді на перелічені запитання.

Планування заради демократії

Слід пам’ятати, що в боротьбі з диктаторським режимом глобальна стратегічна мета полягає не лише у поваленні режиму, а й у встановленні демократичної системи та унеможливленні нової диктатури. Щоб досягти цієї мети, слід обирати засоби боротьби, які сприятимуть перерозподілу влади в суспільстві. За умов диктатури населення та громадські інституції суспільства були занадто слабкими, а уряд занадто сильним. Якщо такий дисбаланс не буде змінено, то новий порядок, за бажанням нових лідерів, може стати таким самим деспотичним, як і попередні. Отже, «палацові революції» та державні перевороти не є виходом з ситуації. Як зазначалося у п’ятому розділі, політичний спротив призводить до більш справедливого розподілу існуючої влади через мобілізацію суспільства проти диктатури. Цей процес відбувається кількома шляхами. Розвиток здатності ненасильницької боротьби означає, що репресії диктатури вже не так легко призводять до страху і покори населення. Населення матиме в розпорядженні потужні засоби, щоб протистояти режиму та час від часу блокувати здійснення диктаторами своєї політики.

Більше того, мобілізація сил народу шляхом політичного спротиву зміцнить незалежні суспільні структури. Досвід здійснення вже одного разу реальної влади забувається не скоро. Знання та навики, здобуті населенням в процесі боротьби, роблять його менш придатним до підкорення новим диктатором. Така зміна у балансі сил врешті–решт підвищить імовірність встановлення міцного демократичного суспільства.

Зовнішня допомога

Розробляючи генеральну стратегію, на одному з етапів необхідно визначити, якою буде роль внутрішнього опору і зовнішнього тиску у справі повалення диктатури. У нашому дослідженні ми довели, що провідна сила боротьби повинна виходити зсередини самої держави. В якому б обсязі не надходила зовнішня допомога, саме внутрішня боротьба є стимулятором боротьби з режимом.

Як допоміжний засіб можна розглядати світову громадську думку, на мобілізацію якої проти диктатури спрямовують зусилля, спираючись на моральні і релігійні принципи. Можливі також спроби добитися дипломатичних, політичних та економічних санкцій проти диктатури з боку урядів інших держав і міжнародних організацій, які набувають форми ембарґо, обмеження рівня економічного визнання або розриву дипломатичних відносин, припинення надання економічної допомоги та інвестицій країні з диктаторським режимом, виключення деспотичного уряду з різноманітних міжнародних організацій та органів ООН. Крім того, міжнародна допомога, наприклад, фінансове забезпечення та комунікаційна підтримка, також може надаватися безпосередньо демократичним силам.

Визначення генеральної стратегії