Відкрите суспільство та його вороги

Платонів опис досконалої, або найкращої держави звичайно трактували як утопічну програму прогресиста. Попри всі його завіряння, повторювані в «Державі», «Тімеї» та «Критії», що він змальовує віддалене минуле, і незважаючи на тотожні місця в «Законах», історична спрямованість яких очевидна, часто визнають, що Платон прагнув дати завуальований опис майбутнього. Та, по-моєму, Платон мав на гадці саме те, що сказав, і багато його характеристик найкращої держави, зокрема наведених у книжках з другої по четверту «Держави», мали бути (так само, як і його описи примітивного суспільства в «Політику» і «Законах») історичними²⁷, чи, може, передісторичними. Це, певно, не стосується всіх характеристик найкращої держави. Наприклад, говорячи про царювання філософів (про це йдеться у книжках з п'ятої по сьому «Держави»), Платон сам зауважує, що воно можливе тільки у позачасовому світі «форм» чи «ідей», у «Занебесному місті». Ці зумисні неісторичні елементи його опису буде розглянуто пізніше, разом із Платоновими етико-політичними вимогами. Звісно, слід визнати, що, описуючи примітивні чи стародавні структури, він не мав наміру в точності дотримуватися історичної правди; він напевно усвідомлював, що не володіє усіма необхідними для цього даними. Проте я вважаю, що він серйозно намагався, наскільки це було в його силах, реконструювати стародавні племінні форми суспільного життя. Немає причин сумніватися в цьому, надто тому, що в дуже багатьох деталях його спроба виявилася вдалою. Та інакше й бути не могло, оскільки Платон створив свою картину шляхом ідеалізації стародавніх племінних аристократій Кріту та Спарти. Маючи гостру соціологічну інтуїцію, він розумів, що ці форми не лише старі, а й закам'янілі, законсервовані, що це релікти ще древніших форм. Він приходить до висновку, що ці древніші форми були ще стабільнішими, ще надійніше законсервованими. Цю дуже древню, а відтак дуже добру і дуже стабільну державу він пробував реконструювати у такий спосіб, щоб стало ясно, як їй удалося уникати розбрату і класової боротьби, як зводився до мінімуму і тримався під контролем вплив економічних інтересів. Ось основні завдання Платонової реконструкції найкращої держави.

Як же Платон розв'язує проблему уникнення класової війни? Якби він був прогресистом, то міг би погодитись із ідеєю безкласового, рівноправного суспільства, бо, як ми бачимо хоча б із його власної пародії на афінську демократію, в Афінах відбувалися потужні зрівняльні процеси. Але він не збирався будувати державу, що могла бути, навпаки, він потребував держави, яка вже існувала — прабатька Спартанської держави, що напевне ніколи не була безкласовим суспільством. Вона була рабовласницькою державою, а Платон твердить, що найкраща держава спирається на жорстке розмежування класів. Це — кастова держава. Проблему уникнення класової боротьби розв'язують не через відміну класів, а наданням панівному класу вищості, яку неможливо заперечити. Як і в Спарті, лише правлячому класу дозволено носити зброю, лише він володіє політичними чи іншими правами, лише він здобуває освіту, тобто вчиться особливого мистецтва тримати в покорі свою людську отару чи людське бидло (по суті Платона мало турбує всеохопна вищість правлячого класу; він боїться, що його члени «можуть порізати овець», замість того, щоб просто стригти їх, і «чинити як вовки, а не собаки»²⁸. Цю проблему ми розглянемо далі в цьому ж розділі). Допоки панівний клас дружний, ніхто не може поставити під сумнів його вищість, а відтак не може бути класової війни.