Відкрите суспільство та його вороги

13.9. Я посилаюся на назву відомої книжки Ф. Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки». (Книжка вийшла англійською мовою під назвою «Socialism: Utopian and Scientific».)

13.10. Див. мою працю The Poverty of Historicism // Есоnomіса, 1944; тепер видану окремо.

13.11. Це одинадцята теза Марксових «Тез про Фейєрбаха» (1845), див. Н. о. М., 231 (= F. Engels. Ludwig Feuerbach und der Ausgang der Klassischen deutschen Philosophie; J. W. Dietz, Nachf. Berlin, 1946, 56) — (ME, 3, 5). Див, також примітки 14-16 до цього розділу, а також розділи 1, 17 і 18 з моєї праці «Убогість історицизму».

13.12. Я не маю наміру детально обговорювати тут метафізичну чи методологічну проблему детермінізму. (Кілька подальших зауважень щодо цієї проблеми можна знайти в розділі 22, внизу.) Але я б хотів відзначити, якою мірою вона неадекватна, якщо «детермінізм» і «науковий метод» подаються як синоніми. Це все ще роблять, навіть такі блискучі і зрозумілі автори, як Б. Малиновський. Див., приміром, його пращо в «Human Affairs» (ed. by Caiell, Cohen and Travers, 1937), chapter XІІ. Я цілком погоджуюся з методологічними тенденціями цієї праці, з її аргументацією щодо застосування наукового методу в суспільних науках, так само як і з блискучим засудженням романтичних тенденцій в антропології (див., зокрема, pp. 207 і далі, 221-224). Проте коли Малиновський висуває докази на користь «детермінізму у вивченні людської культури» (р. 212; див. також р. 232), я не бачу, що він розуміє під «детермінізмом», якщо не просто «науковий метод». Таке ототожнення, одначе, неспроможне і сповнене небезпеки, як показано в тексті, адже може привести до історицизму.

13.13. Про критику історицизму — див. мою працю The Poverty of Historicism (Economica, New Series, vol. 11, 1944).

Маркса можна вибачити за те, що він дотримувався хибних переконань щодо існування «природного закону історичного розвитку», адже деякі з кращих науковців того часу (наприклад, Т. Г. Гакслі — див. Т. Н. Huxley. Lay Sermons, 1880, p. 214) вірили у можливість відкриття закону еволюції. Однак ніякого емпіричного «закону еволюції» не може бути. Існує специфічна еволюційна гіпотеза, згідно з якою життя на Землі розвивалося певним чином. Універсальний або природний закон еволюції міг би висунути гіпотезу про хід розвитку життя на всіх планетах (зрештою). Інакше: якщо обмежитися спостереженням лише за одним унікальним процесом, то ми не матимемо ніяких надій на віднаходження і перевірку «закону природи». (Звичайно, існують закони еволюції, що спрямовують розвиток молодих організмів тощо.)

Безперечно, можуть існувати соціологічні закони і навіть такі соціологічні закони, що стосуються проблеми прогресу, наприклад гіпотеза, згідно з якою там, де свобода думки і свобода обміну думками ефективно захищена правовими інститутами, а відповідні інститути забезпечують публічність обговорення, там буде і науковий прогрес (див. розділ 23). Але існують причини, через які нам краще взагалі не згадувати про історичні закони (див. прим. 7 до розділу 25 та відповідний текст).

13.14. Capital, 864 («Передмова до першого видання») — (ME, 23, 12). Щодо аналогічних зауважень Мілля — див. прим. 16 до даного розділу. У цьому самому місці Маркс також зазначає: «Кінцевою метою мого твору є відкриття економічного закону руху сучасного суспільства...» (Н. о. М., 374) — (ME, 23, 12). Див. також текст до прим. 16 до даного розділу. Суперечності між Марксовим прагматизмом та його ж таки історицизмом стають цілком очевидні, тільки-но ми порівняємо ці уривки з одинадцятою з його «Тез про Фейєрбаха» (цитованій у тексті до прим. 11 до даного розділу). У розділі 17 моєї праці «The Poverty of Historicism» я намагався унаочнити ці суперечності, визначивши Марксів історицизм у формі, прямо відповідній його критиці Фейєрбаха. Ми можемо переінакшити уривок з твору Маркса, процитований у тексті до даної примітки, і так: «Історицист може лише пояснювати соціальний розвиток і всіляко сприяти йому. На думку історициста, однак, ніхто не може змінити хід суспільного розвитку». Див. також розділ 22, зокрема текст до прим. 5.

13.15. Capital, 469 — (ME, 23; 425). Наступні три цитати почерпнуті з Capital, 868, 673, 830— (ME, 23; 19, 579, 705), Про згадані в тексті «численні додаткові свідчення» — див., наприклад, Capital, 105, 562, 649, 656 — (ME, 23; 128, 481, 560, 566).