Відкрите суспільство та його вороги

Енгельс був більш догматичним. Можна порівняти, зокрема, одне з його тверджень в «Анти-Дюрінгу» (Н. о. М., 277), де він пише: «Ясно, яку роль відіграє в історії насильство у відношенні до економічного розвитку». Далі він провадить, що завжди, коли «політична влада діє всупереч цьому розвиткові... за небагатьма винятками, вона, як правило, падає під тиском економічного розвитку. Цими небагатьма винятками є ті поодинокі випадки завоювань, коли менш культурні завойовники винищували або виганяли населення завойованої країни і знищували його продуктивні сили... не уміючи їх використати»— (ME, 20, 177). (Пор. одначе, примітки 13-14 до розділу 15 і текст.)

Догматизм і авторитаризм більшості марксистів — справді приголомшуюче явище. Воно лише показує, що марксисти нераціонально використовують марксизм як метафізичну систему. Це помітно як серед радикалів, так і серед поміркованих марксистів. Е. Берне, приміром, висуває дивовижно наївне твердження (Н. о. М., ст. 374) про те, що «спростування... неминуче викривляють Марксові теорії», що, вочевидь, значить, що Марксові теорії неспростовні, тобто ненаукові. Але кожну наукову теорію можна спростувати й замінити іншою. Л. Лорат, з іншого боку (у своїй праці «Marxism and Democracy», p. 226), пише; «Дивлячись на світ, у якому ми живемо, ми вражаємося тій майже математичній точності, з якою втілюються головні передбачення Карла Маркса».

Сам Маркс, схоже, думав інакше. Я можу помилитися, але вірю у щирість його твердження (наприкінці його «Передмови до першого видання «Капіталу», Capital, 865 — (ME, 23, l0); «Я вітатиму будь-яку наукову критику. Що ж до передсудів так званої громадської думки... то моїм девізом, як і раніше, лишаються слова..: «Segui il tuo corso, е lascie dir lе gentil» *

* За мною йди і хто б не марнославив, будь наче горда вежа кам'яна, Що не схитне її ніякий повів. (Данте. Божественна комедія, Чистилище, пісня V— ІЗ. Переклад Є. Дроб'язка.— К.. Дніпро, 1968.)

Прим. до розд. 18

18.1. Щодо Марксового есенціалізму і того факту, що матеріальні засоби виробництва відіграють суттєву роль у його теорії, див., зокрема, примітку 13 до розділу 15. Див. також примітку 6 до розділу 17 і примітки 20-24 до розділу 20 та текст.

18.2. Див. Capital, 864 = Н. о. М., 374— (ME, 23, 12), а також примітки 14 і 16 до розділу 13.

18.3. Те, що я називаю вторинною метою «Капіталу», його антиапологетичною метою, включає в себе певне академічне завдання, а саме — критику політичної економії відносно її наукового статусу. Саме на це завдання Маркс посилався як у назві попередньої перед «Капіталом» праці, а саме, «До критики політичної економії», так і в підзаголовку власне «Капіталу», який у дослівному перекладі читається як «Критика політичної економії». Справа в тому, що обидві ці назви безпомилково натякають на «Критику чистого розуму» Канта. А назва цієї праці, в свою чергу, мала означати: «Критику чистої чи метафізичної філософії відносно до її наукового статусу». (Більш ясно вказує на це переповідь Кантової «Критики», яка читається в майже дослівному перекладі як «Пролегомени до будь-якої метафізики, яка в майбутньому може претендувати на науковий статус».) Натякаючи на Канта, Маркс, вочевидь, прагнув сказати: «Так само, як Кант критикував претензії метафізики, показуючи, що це не наука, а переважно апологетична теологія, так і я критикую відповідні претензії буржуазної економіки». Те, що в Марксовому колі вважалося, буцімто головна тенденція кантівської «Критики» була спрямована проти апологетичної теології, можна побачити з її представлення в праці Марксового друга Г. Гейне «Релігія та філософія в Німеччині» (див. примітки 15 і 16 до розділу 15). Досить цікаво й те, що попри нагляд з боку Енгельса, перші англійські перекладачі «Капіталу» переклали підзаголовок як «Критичний аналіз капіталістичного виробництва», змістивши в такий спосіб наголос із того, що я назвав головною метою Маркса, на його другорядну мету.

Маркс цитує Берка в «Капіталі» (Capital, 843, прим. І — ME, 23, 203, прим. 22а). Цитату взято з Е. Burke. Thoughts and Details on Scarcity, 1800, p. 31 і наст.

18.4. Див. мої примітки щодо класової свідомості наприкінці підрозділу 1 розділу 16.

Стосовно збереження класової єдності після завершення класової боротьби проти класового ворога, вважаю, важко узгодити з Марксовими припущеннями й, зокрема, з його діалектикою припущення про те, що класова свідомість може бути акумульована й затим збережена, що вона може пережити сили, які її породили. Наступне припущення про те, що ця свідомість необхідно мусить пережити ці сили, суперечить Марксовій теорії, яка розглядає класову свідомість як віддзеркалення чи як продукт важких соціальних умов, А проте це наступне припущення мусить зробити кожен, хто вважає разом із Марксом, що діалектика історії повинна вести до соціалізму.