Відкрите суспільство та його вороги

Можуть зауважити, що цей новий шлях пізнання надто абстрактний і надто ускладнений для того, щоб відшкодувати втрату авторитарної релігії. Можливо, що це й справедливо. Але ми не повинні недооцінювати силу інтелекту та інтелектуалів. Саме інтелектуали — «торговці держаними ідеями», як називає їх Ф. Хаєк — розповсюджували релятивізм, нігілізм та інтелектуальний відчай. То чому б деяким інтелектуалам — більш просвіченим — не мати, кінець кінцем, успіху в поширенні добрих новин про те, що нігілістичний галас насправді виник з нічого?

12. Дуалізм фактів та норм

У головній частині цієї книжки я говорив про дуалізм фактів і рішень і відзначав, услід за Дж. Расселом (див. примітку 5(3) до розділу 5), що цей дуалізм можна описати як дуалізм тверджень (propositions) і пропозицій (proopsals). Ця термінологія має перевагу в тому, що нагадує нам, що як тверження, які фіксують факти, так і пропозиції, які пропонують лінії поведінки, включаючи принципи й норми політики, відкриті для раціональної дискусії. Більше того, рішення — скажімо, щодо прийняття принципу поведінки — прийняте після обговорення певної пропозиції, може бути цілковито пробним і в багатьох відношеннях дуже подібним до рішення обрати (також пробно) як найкращу з доступних гіпотез твердження яке фіксує певний факт.

Між ними, одначе, існує важлива різниця. Адже пропозиція обрання певної лінії поведінки чи норми, дискусія з цього приводу і рішення щодо прийняття можна сказати, що створюють цю лінію поведінки чи норму. З іншого боку, твердження відносно певної гіпотези, дискусія з цього приводу і рішення прийняти її — чи пристати на певну пропозицію стосовно прийняття твердження — не створюють в тому самому розумінні факту. Це, гадаю, було причиною, чому я подумав, що термін «рішення» здатний виразити контраст між обранням лінії поведінки чи норм і прийняттям фактів. Одначе безперечно, що все це було б зрозуміліше, якби замість дуалізму фактів і рішень я говорив про дуалізм фактів і ліній поведінки чи про дуалізм фактів і норм.

Окрім термінології важливим є сам по собі непереборний дуалізм: хоч би якими були факти, хоч би якими були норми (наприклад, принципи нашої поведінки), насамперед слід розрізнити між ними двома й ясно усвідомити, чому норми не можуть бути зведені до фактів.

13. Твердження і пропозиції

Отже, існує явна асиметрія між нормами та фактами: через рішення прийняти якусь пропозицію (принаймні пробно) ми створюємо відповідну норму (принаймні пробно); одначе через рішення прийняти певне твердження ми не створюємо відповідного факту.

Інша асиметрія полягає в тому, що норми завжди стосуються фактів, а факти оцінюються нормами — ці відношення не можна просто обернути.

Коли ми стикаємося з фактом — і особливо з тим, який ми, можливо, здатні змінити,— можемо запитати, чи підкоряється він певним нормам. Важливо усвідомити, що таке запитання дуже відмінне від того, якби ми запитали, чи подобається нам цей факт. Адже хоча ми можемо часто приймати норми, які відповідають нашим уподобанням чи антипатіям, і хоча наші уподобання й антипатії можуть відігравати важливу роль у підштовхуванні нас до обрання чи відхилення запропонованих норм, як правило, існує багато інших можливих норм, які ми не прийняли, й цілком можливо судити чи оцінювати факти завдяки будь-якій з них. Це показує, що відношення оцінювання (певного сумнівного факту за допомогою певної обраної чи відхиленої норми) з логічного погляду цілковито відмінно від особистого психологічного відношення (що є не нормою, а фактом), уподобання чи антипатії до факту, який ми розглядаємо, чи до норми, що нас цікавить. До того ж наші уподобання й антипатії є фактами, що їх можна оцінювати як і будь-які інші факти.

Так само і факт прийняття чи відхилення певної норми якоюсь особою чи якимось суспільством слід як факт відрізняти від будь-якої норми, включаючи прийняту чи відхилену норму. А оскільки це також є фактом (і змінюваним фактом) його можна судити й оцінювати за допомогою деяких (інших) норм.

Такі деякі причини, чому норми та факти, а отже, пропозиції й твердження мусять бути чітко і рішуче розмежовані. Та щойно вони розділені, ми можемо розглянути не лише розбіжність між фактами й нормами, а й їхню подібність.