Вигнання в рай (СИ)

- Я то пам"ятаю. Але головне, щоб ти сам все пам"ятав псля вчорашнього, - ласкаво пригладила вона його свавльне розкуйовджене волосся.

- Не хочу, знову ж таки, виглядати хвальком, що пдкреслю свй герозм, але те, що з мною сталося вчора, й справд таки не найстрашнше, що з мною бувало в житт, вже точно не саме найстрашнше, що може статися з мною - значно грше було б для мене, якби ти була до мене байдужою. Але зараз мова не про це, - Сергй пильно вдивився в спвчутлив Оксанин оч. - Пам"яташ, що я вчора тоб говорив, як мо, здавалося, нормальн вчинки згодом, псля того, як на ц вчинки вже можна, так би мовити, поглянути здалеку й збоку, виглядають, наче звичайна марнославна гонитва за земною славою, славою, яка в очах Бога не варта ламано копйки, адже Бог устами Христа заповдав нам робити добр вчинки якомога тамно, уникаючи цього славословного поголосу, такого жаданого саме для марнославцв. От цей вчорашнй випадок з мною. Що я мав робити? Я навть подумати н про що не встиг. Все сталося саме собою, майже не свдомо з мого боку, так би мовити, на автоплот, як ми це називали з друзями в Арм. А втм, я зробив саме те, що я тльки й мг повинен був зробити. Мй вчорашнй вчинок, як не крути - дино можливий з усх можливих неможливих вчинкв у тй ситуац. Вчини я по-ншому, я навряд чи мг би зараз дивитися тоб прямо в оч, та й в дзеркало навряд чи змг би подивитися зранку. все ж, як би то не було, здалеку й збоку це можна тлумачити, як жадобу слави в очах людей, слави, яко так зараз жадають, наприклад, полтики, а полттехнологи називають ще цю славу "паром".

- А знаш, я псля нашо з тобою вчорашньо розмови на цю тему якраз багато думала саме про ц тво застороги, - замислилася Оксана на мить. - от що я про це думаю. Все, що ти робиш, ти робиш правильно, можна навть сказати, дино правильно згдно з найвищими вимогами яко завгодно морал. А вс оц тво сумнви щодо можливо оцнки тво поведнки з ншого боку походять вд того, що ти просто знаш про снування цього другого боку, бльше за те, ти навть був там, на тому ншому боц, тому й знаш про ц можлив оцнки як нхто нший. Праведникам легше - вони нколи не були на ншому боц. На жаль, ти поки що не праведник, як я сама, зрештою. Але з часом ти все ж приб"шся безповоротно до одного берега, будеш оцнювати як самого себе, так всх нших з одного диного, стинного боку. Це, зрештою, майже те ж саме, що я говорила тоб вчора, коли зазначила, що ти ще не зовсм позбавився вантажу твого минулого, який все ще тягне тебе до низу, не дозволяючи тоб вльно лтати в повтр стинного життя.

- Як ти це добре сказала, - Сергй обйняв за плеч, й вона лагдно прихилилася до його грудей. - Але я тут з тобою трохи маю посперечатися. Ти сказала, що я ще не праведник - тут я з тобою згоден на вс сто. Це факт, який не потребу доведення. Але ж ти ще сказала це саме й про себе, мовляв, ти, як я, теж не праведник, тобто, вибачаюсь, - посмхнувся вн, - не праведниця. А тут я можу вже з тобою й посперечатися. Мен, наприклад, здаться, що ти все ж таки якраз праведницею. Саме так. Як би це тоб не здавалося дивним. Ти звичайна земна праведниця.

- Звичайно, - вона вдрвалася вд Сергвих грудей, й пдйнявшись, лагдно посмхнулася, - ти маш право вважати все що завгодно, але проголошувати звичайних людей праведниками - як на мене, все ж таки грх. взагал проголосити когось праведником ма право лише сам Бог лише наступн поколння. Принаймн, я так вважаю.

- Добре, добре, - примирливо погладив руку Сергй. - Не будемо сперечатися. Але для мене особисто ти завжди будеш праведницею. до реч, - наче щось згадавши, похопився вн, трохи аж стиснувши руку, - вибач, але... Тобто я хотв сказати, - няковючи, затнувся вн. - Я звичайно, ще не робив тоб формально пропозиц, так би мовити, як це належить, але ж так, я думаю, зрозумло, чим наш з тобою стосунки мають закнчитися, тобто я маю на уваз... - вн навть трохи зашарвся, як якийсь хлопчисько.

- Я все розумю, не треба зайвих слв.

- Так от стосовно цього. Я маю на уваз. Тобто, - вн все няк не мг наважитися сформулювати сво питання. - Тобто, я маю на уваз те, що ти монахиня. От що, - вн аж видихнув з полегшенням.

- Ось ти про що, - з свою звичайною спокйною лагдною посмшкою вдповла Оксана, розвюючи побоювання Сергя, що це питання поставить в якесь незручне становище. - Тут якраз няких складностей нема. По-перше, я поки що не монахиня.

- Як це? - здивувався Сергй.

- Дуже просто. Може чув, що перед тим, як стати монахом чи монахинею, людина зазвичай бува ще послушником.

- Звичайно. Тобто, ти хочеш сказати, що?..

- Так, я поки що послушниця.

- Але ж ти, здаться, вже досить таки довго... Вибач, звичайно, я не хотв сказати, що...