Вікінг у моєму ліжку

— Пан Тревіс сказав, що це дуже цікаво. Люди приїжджатимуть у готель, щоб побачити вікінзьке село зі справжнім вікінгом.

— Ой, не думаю, — засумнівалася пані Еліс. — Люди не приїжджатимуть сюди тільки тому, що в нашому саду буде вікінзьке село.

— А школярі? — запитала Зоя.

— Що школярі? — перепитав пан Еліс, потираючи собі підборіддя.

— Школярі приїздили б сюди на екскурсії. Дізнавалися б про те, яким було Флотбі за часів вікінгів, перебуваючи у вікінзькому селі зі справжнім вікінгом і роблячи різні речі в стилі вікінгів. Сюди б приїздили групи з різних шкіл, а залишаючись у Флотбі, вони б зупинялися в нашому готелі.

Пан Еліс так міцно пригорнув до себе доньку, що та мало не задихнулася.

— Це ж фантастична ідея, Зою! Просто чудова! І це так просто зробити! Пенні, що ти про це думаєш?

— Не бачу, до чого придертися, — відповіла пані Еліс. — Це колосальна ідея, Зою. Молодчинка!

— Що то за колосальна ідея? — запитав огрядний і кремезний чолов’яга в твідовому капелюсі.

— А, пане Ґерет, — усміхнувся Зоїн батько. — Моя донька щойно поділилася з нами доволі мудрим задумом стосовно нашого готелю. Цікаво буде почути вашу думку. Я розкажу вам усе дорогою до Сіґурдової свинячої загороди.

Сіґурд уже був там, завзято працюючи. Він зводив у загороді стіни своєї маленької мазанки, а пані Тиблетовата тим часом шкрябала спину одній зі свиней.

Пан Ґерет був страшенно здивований (і захоплений) тим, як надійно захищені парканом його свині і як гарно ними опікуються.

— Ви так природно поводите себе з тваринами, — похвалив він Сіґурда.

— Я люблю свині, — відповів Сіґі. — Люблю буруни і лози, а також мою дружину, — він вишкірився пані Тиблетоватій. — Дружину люблю найбільше.

— Ну, тоді добре, — всміхнулася пані Тиблетовата й поцілувала його. — Дурна моя галушечка.

— Мені аж дивно, як ви зуміли привести сюди всіх чотирьох свиней і тут їх замкнути, — сказав пан Ґерет.

— Мали трохи клопоту з Великою Бетті, — озвалася пані Еліс. — Але я рада, що жодна з ваших свиней не пропала.

— Як мені вам віддячити? — запитав пан Ґерет. — Вони такі дорогі для мене.

— Не треба нічого віддячувати.

Але пан Ґерет хотів зробити щось приємне родині Елісів. Він був у справжньому розпачі, коли виявив пропажу свиней, а коли їх віднайшов, отримав величезну втіху.

— Скажу вам таке, — мовив він, — стосовно ідеї юної панни Зої… вашому вікінгу потрібна буде допомога. Для початку йому варто було б мати кілька курчат. Овець у мене немає, але є старий цап, якого можна тут тримати, а коли Велика Бетті опороситься, вікінг може прийти на ферму й вибрати собі порося.

Сіґурд слухав це все з дедалі більшим захопленням. Він кинувся до пана Ґерета, стис бідолашного фермера своїми ручиськами, чмокнув його в обидві щоки, а тоді потерся з ним носами.

— Забирррайсягеть! — заволав пан Ґерет, намагаючись відштовхнути Сіґурда. — Геть, волохатий бугаю!

— Ти добрий чоловік! — вигукнув вікінг. — Я молюся Тору і кажу йому, що ти дуже добрий і підеш після смерті у Вальгаллу.

Сіґурд повернувся до пана Еліса.

— Ти також добрий чоловік! — заревів він, широко розставляючи руки. — Ходи до Сіґі!

— Ой ні, — пробурмотів, сахаючись, пан Еліс. — Ні, Сіґі, облиш мене. Я не хочу обійматися. Сіґі! Йди геть! — Він пустився навтікача, а Сіґурд кинувся за ним навздогін.

Усі решта захоплено спостерігали за цими перегонами.

— Я й не знав, що тато вміє так швидко бігати, — здивувався Тім.

Здаля від готелю долинув переляканий крик.

Пані Еліс захихотіла.

— Ні, не вміє, — реготнула вона.