Читаем Вінні-Пух полностью

— Буду, неодмінно буду. Обіцяю тобі.

— Це добре,— сказав Пух.

— Пуше, пообіцяй, що ти мене ніколи-ніколи не забудеш. Навіть тоді, коли мені буде сто років!

Пух трохи подумав:

— А скільки тоді буде мені?

— Дев'яносто дев'ять.

Вінні-Пух розуміюче кивнув головою:

— Обіцяю,— сказав він.

Усе ще дивлячись кудись удалину, Крістофер Робін простягнув руку й потис Вінні-Пухові лапку:

— Пуше, — серйозно сказав він,— якщо я... якщо я буду... не зовсім такий...

Він на хвилю замовк і спробував пояснити свою думку інакше:

— Пуше, ну... хоч би що там сталося, ти ж мене завжди зрозумієш? Правда?

— Що зрозумію?

— Та нічого.

Крістофер Робін засміявся і скочив на ноги:

— Ходімо!

— Куди? — спитав Вінні-Пух.

— Куди завгодно, — сказав Крістофер Робін.

І вони пішли.

Та хоч куди б вони прийшли і хоча б що їх спіткало по дорозі — там, у Зачарованому Місці, на вершині найвищого пагорба в Лісі, маленький хлопчик завжди-завжди гратиметься зі своїм плюшевим ведмедиком.

Перейти на страницу:

Похожие книги