Вітер у замкову шпарину

— Так, сьогодні не тремтять, і це добре, якщо я хочу пильнувати біля ліжка твоєї матері. А я на це налаштована. Ти, Тіме, зроби собі постіль за дверима. Буде незручно, та якщо твій вітчим повернеться і якщо ти хочеш його подужати, то заходити мусиш ззаду. Не зовсім, як Хоробрий Білл у казках, так?

Тім стиснув кулаки, та так міцно, що нігті врізалися в долоні.

— Так само той виродок вчинив з моїм батьком. Іншого він не заслуговує.

Вона взяла його за руку і ніжно розняла кулак.

— Все ’дно він, мабуть, не повернеться. А надто якщо думає, що вбив її. Крові було так багато, що він цілком може так думати.

— Виродок, — тихим здушеним голосом повторив Тім.

— Напевно, він зараз десь валяється п’яний. Завтра ти мусиш піти до Простака Пітера і Тугодума Ерні, бо тіло твого тата лежить на їхній ділянці. Покажи їм свою монетку і розкажи, як ти її знайшов у валізі у Келза. Поліція може зібрати загін, розшукати Келза і надійно замкнути його за ґратами. Знайти його буде неважко, а коли він проспиться, то стверджуватиме, що гадки не має, як міг таке скоїти. І це може бути правдою, бо в чоловіків, коли їм у горло потрапляє міцний напій, наче завіса перед очі опускається.

— Я піду з ними.

— Ні, це діло не для маленького хлопчика. І так погано, що тобі сьогодні доведеться чатувати на нього з сокирою твого батька. Сьогодні ти маєш бути чоловіком. Завтра знову зможеш стати хлопчиком, а місце хлопчика, коли його мати так важко поранена, — біля її ліжка.

— Збирач сказав, що залишиться на Стежині Залізних Дерев ще на ніч-дві. Може, мені варто…

Рука, що кілька секунд тому ніжно гладила його руку, вхопила Тіма за зап’ясток, там, де шкіра була дуже тонка, і стисла міцно, аж до болю.

— Навіть не думай про це! Чи ж він не достатньо накоїв?

— Що ви таке кажете? Хіба це він винен? Мого тата вбив Келз, і Келз побив маму!

— Але то Збирач дав тобі ключа, і хтозна, що він ще міг зробити. Чи зробить, якщо йому випаде така нагода, бо по собі він лишає тільки руїни і плач, і так було з незапам’ятних часів. Думаєш, люди його бояться лише тому, що він може вигнати їх у світ, якщо вони не сплатять Баронії податку? Ні, Тіме, ні.

— А ви знаєте, як його звуть?

— Ні, та мені це й не потрібно, бо я знаю, хто він такий. Він жива чума. Колись давно-предавно, по тому, як він зробив тут свою брудну справу, про яку я не розповідатиму малому хлопчикові, я набралася рішучості з’ясувати, що до чого. Я написала листа в Ґілеад одній чудовій жінці, прекрасній і здатній зберігати таємниці, а це дуже рідкісне поєднання. І заплатила дзвінким сріблом за те, щоб посланець доправив листа і привіз відповідь… котру моя приятелька з великого міста благала спалити. Вона написала, що ґілеадський Збирач, коли не присвячує час своїй розвазі — збиранню податків, яке зводиться до вичавлювання сліз із нещасного робучого люду, — працює радником у лордів з палацу, які називають себе Радою Ельда. Хоча лише вони самі вважають, що мають кревні зв’язки з родом Ельдовим. Кажуть, що він великий чаклун, і частка правди в цьому є, бо його чари ти бачив на власні очі.

— Бачив-бачив, — кивнув Тім, згадавши миску. І те, як сей Збирач наче виростав, коли гнівався.

— Жінка, з якою я листувалася, написала, що деякі люди стверджують, буцімто він — сам Мерлін, той, що був придворним чаклуном у самого Артура Ельда, бо Мерлін, кажуть, безсмертний, він істота, для якої час плине у зворотний бік. — Під вуаллю пролунало зневажливе пирхання. — Та в мене від самої думки про це голова болить, бо це повне безглуздя.

— Однак у легендах Мерлін був білим чаклуном.

— Ті, хто каже, що Збирач — це сам перевдягнений Мерлін, також розповідають, що його перетягла на свій бік чорна магія Чародійської Веселки, бо йому доручили берегти її ще до падіння Ельдового королівства. Інші подейкують, що у своїх мандрах після падіння він знайшов якісь артифакси Древніх, вони його зацікавили, і його душа почорніла аж до дна. І начебто це сталося в Нескінченному лісі, там він досі тримає чарівну хатину, де час стоїть непорушно.

— Щось не дуже віриться, — сказав Тім… хоча думка про магічну хатину, де ніколи не рухалися стрілки й пісок ніколи не сипався на дно пісочного годинника, неабияк його зацікавила.

— Брехня собача це все, от що! — А помітивши його шокований погляд, додала: — Благаю прощення, та іноді висловитися можна лише лайкою. Навіть Мерлін не може бути в двох місцях одночасно: блукати Нескінченним лісом на одному краю Північної Баронії та прислуговувати лордам і стрільцям на іншому. Ні, податківець — не Мерлін, але він чаклун, і то чорний. Так сказала дама, яка колись була моєю ученицею, і я в це вірю. Саме тому ти не повинен більше до нього наближатися. Будь-яке добро, яке він запропонує тобі зробити, буде облудою.

Поміркувавши над цим, Тім запитав:

— Сей, а ви знаєте, що таке ші?

— Авжеж. Ші — це феї, які, за переказами, живуть у лісових хащах. Про них згадував темний чоловік?

— Та ні, то Солома Віллем розказував мені якусь казку на тартаку.

А нащо язбрехав?

Та глибоко в душі Тім знав відповідь.