Вітер у замкову шпарину

Забачивши хлопчика з відвислою щелепою, котрий дивився на нього круглими очима, звір підійшов до ґрат. Очиська в нього були завбільшки з м’ячики для гри в «Очки», але не блакитні, а блискучі зелені. На його шкурі темно-помаранчеві смужки чергувалися зі смужками найтемнішої опівнічної чорноти. Вуха були нашорошені, шкіра на носі зібгалася у складки, й показалися довгі білі зуби. Звір загарчав. Тихо-тихо, наче шовкову одежину розривали по шву. То могло бути привітання… та чомусь Тім у цьому сумнівався.

На шиї в тварини був срібний ошийник. З нього звисало два предмети. Один був схожий на гральну карту. Інший же нагадував ключ дивної вигнутої форми.

Тім гадки не мав, скільки часу він простояв, загіпнотизований тими казковими смарагдовими очима, чи скільки ще міг простояти, але надзвичайна небезпека його становища дала про себе знати низкою тихих вибухів.

— Що це?

— Дерева на дальньому боці Великого каньйону, — сказала Дарія. — Екстремально швидка зміна температури призводить до їх вибухів. Тіме, пошукай укриття.

Старкбласт, що ж іще?

— Скільки в мене часу?

— Менше години. — Знову пролунало гучне клацання. — Мені доведеться вимкнутися.

— Ні!

— Я порушила Директиву Дев’ятнадцять. Єдине, що я можу сказати на свій захист, — я вже дуже давно ні з ким не розмовляла. — Клац! А тоді більш тривожне, більш зловісне — Бряззь!

— А що це за тигр? Охоронець Променя? — Щойно ця думка вилилася в слова, Тіма сповнив великий жах. — Я не можу покинути Охоронця Променя на вірну загибель від старкбласту!

— Охоронець Променя на цьому краю — Аслан, — сказала Дарія. — Аслан лев. Якщо він ще живий, то він далеко звідси, у країні, де ніколи не тане сніг. А цей тигр… Директива Дев’ятнадцять! — А тоді клацнуло ще гучніше, бо вона обійшла Директиву. Чого це їй коштувало, Тім не знав. — Цей тигр чарівний, це та магія, про яку я говорила. Але не зважай. Ховайся в укриття! Нехай щастить, Тіме. Ти був моїм дру…

Цього разу не клацнуло і не брязнуло, а жахливо хруснуло. З пластини повалив дим, і зелене світло згасло.

— Даріє!

Мовчанка.

— Даріє, вернися!

Але Дарії вже не було.

Звуки артобстрілу, з якими помирали дерева, ще лунали далеко від того захмареного провалля світу, та, поза всіляким сумнівом, вони наближалися. Вітер усе дужчав, ставало дедалі холодніше. Високо в небі швидко мчав останній конвой хмар. А за ними була страхітлива фіолетова ясність, у якій уже прозирали перші зорі. Шепіт вітру в високих гілках навколишніх дерев підвищився до нещасливого хору зітхань, немовби залізні дерева знали, що їхні довгі-предовгі життя підійшли до кінця. Ішов великий лісоруб і розмахував своєю вітряною сокирою.

Тім ще раз глянув на тигра (той саме відновив свою неспішну статечну ходу, неначе Тім не вартий був особливої уваги) і побіг до Доґана. По його окружності на висоті Тімової голови йшли великі круглі шибки зі справжнього скла (судячи з вигляду, дуже товсті). Двері також були металеві. На них не було ні ручки, ні клямки, лише шпарина, схожа на вузенький ротик. Над шпариною, на поіржавілій сталевій пластині, було написано:

ПІВНІЧНИЙ ЦЕНТР ПОЗИТРОНІКИ, ЛТД.

Північнолісовий Кіннок

Сектор Вигину

АВАНПОСТ 9

Низький рівень захисту

СКОРИСТАЙТЕСЯ КАРТКОЮ-КЛЮЧЕМ

Ці слова Тім насилу розібрав, бо то була якась дивна суміш високої та низької мов. Однак нашкрябане під ними було цілком зрозумілим: Тут усі мертві.

Під дверима лежала скринька, схожа на ту, в якій Тімова мати тримала свої дрібнички й пам’ятні речі, тільки ця була не дерев’яна, а металева. Він спробував її відчинити, та скринька була надійно замкнена. Вирізьблені на ній літери Тім прочитати не зміг. Там була замкова шпаринка дивної форми (схожа на літеру [5]). Тім спробував було підняти скриньку, та знов безуспішно. Можливо, її було пригвинчено до землі, до вкопаного кам’яного стовпа.

Аж раптом у щоку Тіму врізався мертвий бін-расті. Повз нього пролетіло ще кілька пернатих трупиків, перевертаючись у повітрі, що рухалося все швидше і швидше. Деякі билися об стіну Доґана й опадали на землю довкола.

Тім знову прочитав останні слова на сталевій пластині: СКОРИСТАЙТЕСЯ КАРТКОЮ-КЛЮЧЕМ. І всі сумніви щодо того, що це за річ, відпали, варто було лише глянути на розріз під словами. Тім навіть зрозумів, що знає, яка з себе ця «картка-ключ», бо щойно її бачив, разом з більш упізнаваним ключем, що міг підійти до шпарини у формі літери . Два ключі (та ймовірний порятунок) на шиї в тигра, який міг проковтнути його за три укуси. А що їжі в клітці Тім не бачив ніякої, то, може, й за два.

Ситуація дедалі більше скидалася на злий жарт, хоча вважати такий жарт смішним могла хіба що дуже жорстока людина. Людина, що, наприклад, могла попросити лиху фею заманити хлопчика в трясовину.