Врятувати президента

Завдяки феноменальній зоровій пам’яті та рефлексам Ференца (і шаленому щастю, що український президент, щойно пам’ятаючи про жертви поляків, які встали на його захист, дозволив захопити полоненого до того, як СБУ встигла його перевірити), польській розвідці вдалося схопити і депортувати до Польщі керівника одного з глибоко засекречених осередків ГРУ. Проте нікого не повинно обманювати відносно низьке звання та непомітна назва організації, а також абсолютно несуттєвий факт, що Фомін особисто керував нападом на Зеленського. Його справжня роль мала зовсім інший вимір. Майор Євген Фомін проектував майбутнє. Він був комп’ютером, який керував механізмом перебудови Європи, прихильником глибокої модернізації армії, ходячою копальнею знань про ресурси, процеси та ланцюги прийняття рішень російської держави. Його доповіді в Кремлі сприймали майже як рекомендації.

Цікаво, що захоплення польськими службами мало вигляд правового діяння – Фомін під час операції не був захищений імунітетом (що завжди буває у випадку рядової агентурної діяльності російської військової розвідки), його спіймали під час збройної перестрілки, нападу на територію чужої держави, а його люди (а може, й він сам) убили польського офіцера, який знаходився на службі. Однак Малішевський не мав наміру ні з ким пояснюватися, принаймні поки, про що чітко заявив своїм колегам.

- У цьому лише ми, гаразд? – повторив він. Потім, побачивши вагання на обличчях обох, додав: — Любі мої, ми повинні бути готові до різних обставин. Війна тільки почалася. Незрозуміло, хто переможе. Невідомо, де буде Польща через рік чи два. Ми не знаємо, кому і за що доведеться платити. Тож приступаємо до роботи.

У голові Ференца промайнула неприємна підозра, що полковник збирався перетворити Фоміна на приватного в’язня, щось на кшталт Залізної Маски, і пограти з отриманими від нього знаннями, не обов’язково для блага держави, але для свого власного. Ресурси, які містяться у голові в’язня, були потужною зброєю. І слова Малішевського можна трактувати по-різному.

- Дивно, чи не так? – спитала Лєна. – Такий мозок, а він особисто командував операцією.

- Не так дивно, враховуючи його біографію, – відповів Малішевський. Крім приготувань до прийому до гостя, він також намагався дізнатися про нього все, що можливо. Складне завдання: Фомін рідко з'являвся на публіці, майже не виступав публічно, майже не приймав участь на різних конференціях. Він був деміургом у тіні. Втім, Малішевський недаремно сточив зуби на власній роботі. Він знав Росію та росіян. Він умів достукатися до людей з відповідними знаннями. Як правило, вони були йому зобов'язані. – По-перше, він колись служив у спецназі. Потім очолював бойову групу. Він став відомий як блискучий планувальник. Його дії завжди закінчувалися успіхом. І він взагалі не втрачав людей. У нього було правило, що він брав участь у кожній операції особисто, без винятку. Він вважав, що не міг просити своїх людей жертвувати життям, якщо сам не хотів ним ризикувати.

- У Росії, мабуть, його вважали диваком, – зазначила Лєна.

- Геніального дивака, – визнав Малішевський. – Але він був настільки ефективним, що йому дозволили це робити. Згодом, однак, хтось збагнув, що хлопець настільки перевершує всіх навколо в інтелектуальному плані, що його можливості варто використовувати іншим чином. І його відправили в штаб, підвищили чин і поставили керувати командою таких же фріків, як він, які повинні були створити нову Росію.

- Серйозно? – не міг приховати свого глибокого скептицизму Ференц. – Він ризикував життям, бо мав правило, що не пускав людей одних на заплановану ним акцію?

- Йому довелося переконати начальство дати йому дозвіл на особисту участь. Зважаючи на його позицію, я думаю, що вирішав особисто Путін. Усунення президента було найважливішою частиною політичного плану. Фомін хотів особисто проконтролювати його виконання. Йому не пощастило, бо він не міг передбачити, що в момент нападу Зеленський прийматиме трьох поляків, які не зупиняться, а один навіть пожертвує своїм життям.

Ференц вважав це ідіотизмом. Команда, яка атакувала президентський палац, була, в принципі, приречена на смерть або полон. Ставити під загрозу успіх такого широкомасштабного плану заради старого принципу? Він легко зрозумів мотивацію майора – чоловік любив займатися справою особисто, у нього це завжди виходило, можливо, він навіть сам хотів пустити кулю в Зеленського. Але чи прийняли його план? Ці генії стратегії та таємних операцій були не так вже до кінця блискучими.

- Підготуйте список питань для нашого гостя, – наказав він своїм підлеглим. – Першу сесію я хочу організувати вже завтра.

- Що ми йому пообіцяємо натомість? – запитав Ференц.

Малішевський посміхнувся. Він був схожий на вовка зі старих мультиків.

- Все, – відповів він.

***

– Пане президенте, телефонує канцлер Німеччини.