Все ясно

Вірні Правостійної Синагоги вигукували ці молитви вже дві сотні літ, з того часу, як Преподобний Рабин прозрів, що ми, насправді, постійно потопаємо, а наші голосіння - не що інше, як крик про допомогу із безодні духовних вод. «ІЯКЩО НАШЕ СТАНОВИЩЕ Є НАСТІЛЬКИ БЕЗНАДІЙНИМ, - казав він (завжди починаючи речення з «і», так ніби те, що він говорив, було продовженням якоїсь його внутрішньої думки), - ТО ХІБА НАМ НЕ ВАРТО ВІДПОВІДНО ПОВОДИТИСЯ? КРИЧАТИ, ЯК КРИЧАТЬ ЛЮДИ В РОЗПАЧІ?» Тому вони голосили так уже понад дві сотні років.

Вони голосили й тепер, не даючи дитині й хвилини перепочинку, підвішені за пояс до стелі, однією рукою притримуючи шнур, а другою - молитовну книгу, а вершечки їхніх чорних капелюхів обтирали склепіння синагоги, ІЯКЩО МИ НАМАГАТИМЕМОСЯ БУТИ БЛИЖЧИМИ ДО БОГА, - провадив своє одкровення Преподобний Рабин, - ЧИ НЕ ПОВИННІ МИ ПОВОДИТИСЯ НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ? ЧИ НЕ ПОВИННІ МИ НАБЛИЖАТИСЯ ДО НЬОГО? Все це, звісно, мало глибокий сенс; Діялося це напередодні Йома Кіппура, найсвятішого зі свят, саме тоді під дверима синагоги пролетіла муха й узялася докучати похнюпленим молільникам. Вона літала від обличчя до обличчя, дзижчала, сідаючи на довгі носи, залітаючи у волохаті вуха. ІЯКЩО ВСЕ ЦЕ ВЕЛИКЕ ВИЦРОБУВАННЯ, - прозрівав далі Преподобний Рабин, намагаючись заволодіти увагою своєї пастви, - ЧИ НЕ ПОВИННІ МИ ЗУСТРІТИ ЙОГО? КАЖУ ВАМ: ПОКЛОНІТЬСЯ ПЕРЕД НАЙБІЛЬШОЮ З КНИГ!

Якою ж набридливою була та муха, куди вона тільки не залітала. ІЯК БОГ НАКАЗАВ АВРА-АМУ ПІДНЯТИ НА ІСААКА НІЖ, ТО ХІБА Ж ВІН ЗАБОРОНИВ НАМ ЧУХА ТИ ЗАДКИ!? А РАЗ ТАК, ТО Ж НУМО, БРАТІЄ, ЩОСИЛИ, ЛІВОЮ РУКОЮ! Половина вірних вчинила так, як заповів Преподобний Рабин, і відпустила шнур, а не Велику Книгу. Це були предки вірних Правостійної Синагоги, які упродовж двох сотень років ходили навмисно кульгаючи, щоб не забувати - і, що важливіше, нагадувати іншим - про їхню реакцію на Випробування: що Святе Слово пребуде вовіки. (ПЕРЕПРОШУЮ, РАБИНЕ, А ПРО ЯКЕ САМЕ СЛОВО ЙДЕТЬСЯ? По такій мові Преподобний Рабин огрів послушника скіпетром Тори: / ЯК МОЖНА НЕ ЗНАТИ!…) Деякі Правостійні взагалі відмовлялися ходити, що свідчило про ще драматичніше падіння. Що, звісно, означало, що вони й до синагоги не могли завітати. МИ МОЛИМОСЯ БЕЗ МОЛИТВИ, - казали вони. - МИ ДОТРИМУЄМОСЯ ЗАКОНУ, ПЕРЕСТУПАЮ ЧИ ЙОГО.

Ті, хто впустив молитовну книгу, щоб не впасти, стали прародичами пастви Приземленої Синагоги - так її називали Правостійні. Вони стріпували торочками, нашитими на рукави їхніх балахонів, щоб не забувати - і, що важливіше, нагадувати іншим - про свою реакцію на Випробування: що шнури ти завжди носиш із собою і що дух Святого Слова пребуде вовіки. (Перепрошую, хтось усе-таки пояснить мені, що означає вся ця історія зі Святим Словом? Але й інші вірні лише знизували плечима й відверталися, аби продовжити суперечку про те, як найкращим чином розділити тринадцять книшів серед сорока трьох осіб.) У Приземлених змінилися тільки обряди: замість підвішування з'явилися подушки, замість гебрейських молитовних книг - простіші тексти ідишем, а місце рабинів заступила група, яка правила молитвою, а також обговоренням, після яких, але зазвичай, упродовж яких, прихожани їли, пили та пліткували. Правостійні згори і згорда поглядали на Приземлених, котрі, здавалося, пожертвували всіма правилами Єврейського закону задля того, що вони називали великим та невідворотнім примиренням релігії й життя. Правостійні кликали Приземлених образливими словами й пророчили їм вічну муку на тому світі за надто велику любов до комфорту. Натомість Приземлені мали це там, де молочник Шмуль С. свої вічні шмарклі - у носі. Окрім тих рідкісних оказій, коли обидва конклави вірних намагалися пересунути синагогу туди або сюди, бажаючи зробити штетль більш святим чи більш світським, і Правостійні, і Приземлені навчилися ігнорувати одне одного.