Заборонені чари

Що ж до нас із Джейн, то ми не можемо залишатися в твоїх покоях. У нас мало їжі та питної води, а судячи з того, що ти вимкнула свій портал, нам годі розраховувати на твою появу найближчими днями. Цього листа й записку в кабінеті твого брата ми залишаємо про всяк випадок, а самі спробуємо вибратися з замку і потрапити до міста. Шукатимемо Конорів, щоб вони допомогли нам зв’язатися з тобою або зі Стеніславом. Гадаю, Конори мають бути серед вищих сановників князівства. Якщо твої родичі з материного боку мешкають неподалік, звернемося до них. А якщо ні, то спробуємо розшукати твого нареченого Флавіана — я маю припущення, що він також Конор. Ми трохи розмовляємо вашою мовою, тому вдаватимемо чужоземців, що подорожують Західним Краєм. Назвемося нашими справжніми іменами, щоб нас було легше знайти. Нам доведеться позичити в тебе і в твого брата одяг, деякі інші речі, трохи твоїх коштовностей та гроші зі схованки в ґардеробній. Обіцяємо компенсувати всі ваші збитки.

І ще одне. Ми вирішили йти підземним ходом, що починається за каміном у спальні Стеніслава. Повідомляю про це на той випадок, якщо ми не зможемо з нього вибратися.

Твій Кейт.

Маріка відклала останній аркуш і запитала в Стена:

— Що маєш іще?

— Записку для мене, — відповів він і передав її сестрі.

Маріка пробігла поглядом текст і сказала:

— Тут те ж саме, тільки стисліше. Нічого нового.

Аліса ствердно кивнула.

Відтак у кімнаті запала мовчанка. Стенові було що сказати, але він за звичкою чекав, поки першим заговорить Анте Стоїчков. Флавіан теж мовчав, на його обличчі застиг розгублений вираз. Обидві дівчини вичікувально дивилися на чоловіків.

— Отже, — нарешті промовив Стоїчков, — тепер нам принаймні відомо, що знадобилося Кейтові й Джейн в Ібрії. Вони їдуть до Флавіана.

— Але звідки вони знали про мене? — озвався Флавіан. — Знали ще до того, як вибралися з замку.

— По-моєму, це очевидно, — знизала плечима Маріка. — Здається, ми всі погодилися, що в своєму листі пані Волш натякала на прослуховування розмов Аліси з моїм батьком. Мабуть, вони згадували твоє ім’я…

— Атож, — сказала Аліса. — Я достеменно пам’ятаю, що одного разу ми з дядьком говорили про вас, Флавіане. Гадали, як вплине ваш шлюб з Марікою на її відвідини нашого світу.

— В такому разі, — зауважив Флавіан, — вони мали точно знати, що я Конор.

— Не конче. Ми з дядьком могли й не згадувати про це. Як і про те, що ви король. У своєму листі Кейт написав про вас, лише як про Марічиного нареченого. Схоже, тоді він більше нічого не знав.

— Так чи інакше, — підсумувала Маріка, — зараз Кейт і Джейн їдуть до Паланти. Якщо в дорозі з ними нічого не трапиться, то через три або чотири дні за тамтешнім часом вони будуть на місці.

— А може й раніше, — вставив Флавіан. — Маю надію, що Траяну вистачило розуму запропонувати їм їхати разом. Тоді загін Радечану перехопить їх уже завтра вранці чи навіть цієї ночі. А післязавтра надвечір вони вже будуть у Флорешті.

— Будемо сподіватися, — сказав Стоїчков. — А ти що думаєш, Стеніславе?

Стен неквапно обвів поглядом присутніх.

— З цього листа можна зробити два висновки, — промовив він. — Але перший з них цілком ґрунтується на тому, що Кейт не бреше.

— Я певна, що не бреше, — сказала Аліса. — Листа написано щиро. В перекладі це відчувається слабко, але оригінал дуже красномовний. Та й елементарна логіка підказує те ж саме: адже це Кейт попередив Маріку, що за нею стежать. І зробив це не під тиском, а добровільно. Він уже довів, що хоче нам допомогти.