Заборонені чари

Ґордон Волш видобув з гнізда сканера кристал, пом’яв його між пальцями й пожбурив до шухляди стола.

— Знову те ж саме, — втомлено пробурчав він. — Відкриває портал і йде — але куди? Повертається — але звідки? І ніякої можливості під’єднатися до їхньої мережі… Неподобство! — Він повернувся до сина. — А ти не думаєш, що ця дівчина просто водить нас за носа?

— Як це? — запитав Кейт, хоча чудово зрозумів, що має на увазі батько.

— А так, що вона ще на самому початку виявила детектор і тепер грає з нами в кота-мишки.

Кейт заперечно похитав головою:

— Це виключено. Якби Маріка щось запідозрила, я б відразу помітив. Вона зовсім не вміє прикидатися.

Ґордон Волш скептично посміхнувся:

— Ви, молоді серцеїди, вважаєте себе тонкими психологами. А насправді ж часто-густо виявляється, що геть не розумієтеся на жінках.

— Крім того, — вів далі Кейт, — якби Маріка виявила детектор, то просто знищила б його. Сумніваюся, що вона зуміла розібратися в усіх тонкощах його роботи. Та навіть якби розібралася, то нізащо не стала б іти на такий ризик і вибірково псувати записи. Вона б стирала всю інформацію, ніби її й не було.

— Арґумент переконливий, — погодився Ґордон Волш. — Навіть занадто переконливий. А це викликає підозри. Сам подумай: майже рік ми змарнували на вдосконалення детекторів, сподіваючись з їх допомогою одержати потрібні нам дані, і фактично більше нічого не робили, щоб не сполохати дівчину. А чи стали б ми так довго чекати, якби від самого початку наші детектори зовсім не фіксували інформації? Тим більше, якби вони постійно виходили з ладу.

Кейт не на жарт перелякався. Батько дуже близько підійшов до правди, тільки обрав не того підозрюваного. Адже саме цими міркуваннями керувався Кейт, коли знищував не всю інформацію, а лише ту її частину, що дозволила б Послідовникам потрапити до світу Конорів. Найпершого разу він учинив так без певного плану, робив усе гарячково, похапцем, у намаганні виграти бодай трохи часу. На щастя, фахівці вирішили, що ці пошкодження в записах є наслідком специфічних відмінностей у техніці здійснення нуль-переходу, які детектор просто не зміг „зрозуміти“. Смирнов та його співробітники щомісяця, а то й частіше, конструювали чимраз досконаліші детектори, а Кейт, переконавшись, що його метод спрацьовує, продовжував пошкоджувати кристали. Тепер він підходив до справи ретельно, без поспіху, використовуючи для підміни заздалегідь оброблені ним копії попередніх записів.

Так тривало мало не рік, аж поки в батька виникли перші підозри. А від них — лише один крок до рішучих дій…

Вольовим зусиллям Кейт подолав напад паніки, а щоб його хвилювання виглядало природним, розгублено мовив:

— Невже… Але ж… Та ні, неможливо!

— Чому? — скептично запитав Ґордон Волш. — Знову твоя психологія?

— Це не психологія, а здоровий глузд, — заперечив Кейт. — Якби Маріка щось запідозрила, вона б не поводилася так безтурботно. Погодься: виявивши наш детектор і з’ясувавши його призначення, вона б зрозуміла, що нею цікавляться аж ніяк не репортери і навіть не урядові спецслужби, а люди значно могутніші. Вона б не сиділа цілий рік, склавши руки, а нацькувала б на нас своїх родичів-Конорів. Ми б уже відчули їхню присутність.

— Це так, якщо вони досить сильні та численні, щоб відкрито протистояти нам, — зауважив батько. — А якщо ні?

— Тоді немає чого їх боятися.

Ґордон Волш силувано посміхнувся:

— У твоєму віці я також був самовпевненим юнаком, переконаним у безпомилковості власних суджень. Ех, молодість, молодість… А втім, тут я згоден з тобою — навряд чи дівчина щось підозрює. Проте мене доводить до сказу наша вимушена бездіяльність. А ще дратує невідомість. Десь є світ, у якому розплодилися ментальні мутанти — та не прості, а нащадки роду МакКоїв. Ми можемо лише гадати про їхню чисельність, про те, які здібності вони мають, як багато знають і яку загрозу для нас становлять. Цілісінький рік ми тупцюємо на місці, без найменшого руху вперед. Час нарешті набратися мужності й визнати, що план з детекторами завів нас у глухий кут. Треба міняти нашу тактику.

— Але Смирнов каже…

— Смирнов невиправний оптиміст. А ще він до біса самолюбний і терпіти не може поразок. Я певен, що сам він уже зрозумів даремність своїх зусиль, але вперто продовжує битися головою об стінку. Краще б зосередився на мініатюризації.