Загибель Уранії

Юнак ще раз — уже без надії — глянув на небо і попрямував до хати, щоб лягти спати. Він уже взявся за клямку дверей, коли…

Двері раптом розчинилися самі. Могутня сила підняла Павла, перенесла через увесь двір, м'яко поклала на покрівлю повітки, потім зсунула додолу, в замет. Схитнулась і стала сторчма земля. А над землею, навскоси через усе небо, пролягла сліпуча, багряно-фіолетова смуга. Юнак чомусь не почув вибуху, хоч інші очевидці пізніше твердили, що у неймовірному гуркоті й ревінні пролунали три удари надзвичайної сили.

Коли Павло видряпався з замету, він не впізнав подвір'я. В багряному напівприсмерку розчинена хата щирилася порожніми вікнами. Стіжок сіна біля повітки зник, і тільки поміж гілок зламаної горобини застряло кілька пасом осоки. В селищі перелякано ревла худоба, лементували собаки.

Напівоглушений вибуховою хвилею юнак не міг зрозуміти в першу мить, що сталося. Та ось його погляд знову впав на світну смугу в небі.

Вона швидко тьмяніла, набираючи криваво-червоного кольору, оповивалася кошлатими попелястими хмарами. А над тайгою, на південний схід від селища, повільно зводився химерно розгалужений стовп рожевого диму.

— Метеорит!!!

Лаючись і одпльовуючись, з замету виліз пілот. Але Павло навіть не запитав, чи не трапилося чого з товаришем, бо вже мчав до хати, щоб повідомити весь світ про незвичайну подію.

Тільки де ж радіостанція?..

Вона лежала на підлозі купою понівечених деталей. Вибухова хвиля змела апарат зі столу і, шпурнувши на протилежну стіну, розтрощила вщент.

Не було часу шкодувати за втратою. Сяк-так заспокоївши господарів, Павло помчав на пошту, щоб надіслати телеграму Академії наук. Але й тут його спіткала невдача: ні телефон, ні телеграф не працювали. Лінію пошкодило вибухом.

Згодом виявилося, що зазнав шкоди головний гвинт вертольота. Добре, хоч були запасні лопаті, а то довелося б довго сидіти у Верхній Чащобі.

З допомогою місцевого механіка ремонт закінчили о другій ночі. Ой, як хотілося зараз Павлові вирушити курсом на південний схід, туди, де над тайгою, немов дороговказ, палала кривава смуга. Адже в першу-ліпшу мить може налетіти завірюха і вкрити все товстим шаром снігу, може спалахнути пожежа в тайзі — і сліди падіння метеорита зникнуть, як це траплялося вже не раз.

— Федоре Івановичу… Чи не вирушити б мені на розвідку? — Павло кивнув головою в бік заграви. — Туди не більше як тридцять-сорок кілометрів… Візьму рушницю, пса…

Як сподівався Павло, Тертишний заперечив:

— Не верзи дурниць! Вилетимо на світанку і… Ну, може, й зазирнемо до твого метеорита.

Тихо було навколо. Мертво. Та ось здалеку долетів неголосний звук, схожий на тріск зламаної стальної пружини. За якусь мить звук повторився виразніше. А потім тріскотнява перебігла хвилею.

І юнак уявив: це розлітається на друзки метеорит. Розпечений до білого, він упав на сніг або в озеро, охолонув зовні, а внутрішній жар вирував у ньому, аж доки порвав пута.

— Чули, Федоре Івановичу? — Павло приставив до вуха долоню. — Метеорит руйнується. Може, там зараз відбувається таке, чого ніколи ніхто не бачив і не побачить!

Льотчик не квапився з відповіддю. Йому теж дуже хотілося вирушити в подорож до невідомого, але почуття відповідальності змушувало ще раз зважити всі обставини.

— Ну, гаразд, — сказав він нарешті. — Летімо.

Гість з Космосу

Наблизившись до місця падіння метеорита, вертоліт потрапив у густий туман.

В каламутній імлі потужні бортові прожектори вертольота світили, мов каганці. Руху не відчувалося. Вертоліт немов завис в оцих драглях. Тільки екран панорамного локатора свідчив, що він швидко летить уперед. Безперервно змінюючись, повзла на опуклій поверхні скла своєрідна карта місцевості: радіохвилі вільно пронизували туман, обмацували землю і поверталися назад, щоб розповісти про все, з чим вони зіткнулись.

Крім звичайного радіолокатора, на вертольоті були ще й ультразвуковий та магнітний локатори, а також спеціальні аналізатори складу повітря та індикатори радіоактивності. Їх покази свідчили, що рішення полетіти до місця падіння метеорита — цілком правильне. Прилади фіксували на плівку дуже дивні, незрозумілі явища, які навряд чи тривали б довго.

Вертоліт за півгодини перетнув три широкі смуги гарячого повітря з високим ступенем радіоактивності. При цьому на екрані автоматичного спектрографа з'явилась яскрава, не знана досі зелена лінія.

— Погляньте на оцю лінію, Федоре Івановичу! — захоплено вигукнув Павло. — Напевно, метеорит приніс з собою десятки, а може, й сотні кілограмів невідомого радіоактивного елемента!

Незабаром довелося визнати, що висновок Павла був передчасний: чим ближче підходили вони до місця падіння метеорита, тим меншу потужність радіоактивного випромінювання показували прилади. Здавалося, космічне тіло викинуло весь запас радіоактивної речовини в повітря, щоб нічого не віддати Землі.

— Не розумію… — морщив лоба Павло. — Не розумію… Може, невідомий радіоактивний елемент дуже нестійкий і швидко розкладається? Але тоді зруйнувався б, розсипався б на порох увесь метеорит?..