Загибель Уранії

Він був у звичайному робочому комбінезоні. В цю урочисту мить запуску першої ракети-посланця академік не хотів постати перед людьми іншої зоряної системи незграбним опудалом в антирадіаційному скафандрі. Адже його зараз фіксують численні об'єктиви біоскопів. Його ракета помчить у Всесвіт крізь час і простір. Це найвища честь для вченого і людини. Як хороше відчувати себе молодим!

Ні, це вже не юність: на скронях сріблиться сивина. Але він повний сили і снаги. Хочеться жити, творити, мріяти і дерзати.

Айт знає: в цю мить там, в антирадіаційному житлі, на екран телевізора дивляться найдорожчі в світі люди — дружина й син. Йому аж перехоплює подих від хвилювання, від повноти щастя.

Айт зупинився біля естакади, глянув у далечінь так, ніби хотів пронизати поглядом Космос, і сказав тихо:

— Люди Всесвіту, пам'ятайте сумну історію Пірейї! Люди Всесвіту, пильнуйте!

…З тихим кришталевим дзвоном розплився образ, погас екранчик біоскопа. Розсунулися стіни кабіни, і перед Павлом Сєдих з'явилась засніжена, осяяна сонцем тайга.

Всюдихід космічних гостей, завершивши подорож навколо світу, зупинився в тайзі, поблизу Северська.

Машина виконала своє завдання. Відтепер вона скорялась людині.

5.XII.1955 р. – 8.I.1960 р.

Харків – Алма-Ата