Замок

Якби все було тільки так, як може здатися на засніженій дорозі, тоді це було б жахливо. Тоді я загинув би, і це треба сприймати не як загрозу, а як негайну страту. Але я перебуваю десь-інде, і тільки притягальна сила людського світу така величезна, що здатна примусити вмить про все забути. Але й притягальна сила мого світу теж величезна, і ті, що мене люблять, люблять мене тому, що я «покинутий», і хоч, може, й не в розумінні вайсівського вакууму, а тому, що відчувають: у щасливі часи в іншій сфері я дістаю свободу рухатись, якої тут цілком позбавлений». Це відчуття чужинця, відкинутого і самотнього, – головне відчуття всього роману, який Кафка почав писати відразу після повернення з курорту.

[2]

Тиньк пооблітав зі стін, а кам'яна кладка почала руйнуватися. – Цей сумний і злиденний вигляд Села може правити за натяк на те, що селяни покарані за відсутність справжнього Бога в їхньому житті і за ідолопоклонницьке схиляння перед чиновниками, псевдобогами.

[3]

Будьте обережні в присутності невинних дітей. – Прихильники релігійно-містичного трактування роману вбачають у цій фразі підтвердження такого трактування. Вчитель забороняє К. вимовляти ім'я графа Вествеста, як заборонено згадувати всує Бога.

[4]

Біляві сестри, схожі між собою. – Очевидно, авторська описка, бо далі у тексті Амалія чорнява.

[5]

Прототипом образу Амалії частково вважають чеську перекладачку, журналістку і літератора Мілену Єсенську, з якою Кафка познайомився восени 1919 року і після бурхливого роману і розриву написав «Замок». Мілена була чи не єдиною жінкою в житті Кафки, яка розуміла його і могла оцінити його творчість, але вона не захотіла піти від чоловіка заради Кафки, а він не захотів миритися із її численними коханцями і богемним способом життя.

[6]

Прототипом образу Фріди частково вважають і Феліцу Бауер, з якою у Кафки багато років тривав роман і листування з якою становить частину творчості Кафки. Ось опис її зовнішності в щоденнику (20 серпня 1912 року) після знайомства: «Фройляйн Ф.Б. Коли я 13 серпня прийшов до Брода, вона сиділа за столом і здалася мені все ж таки схожою на служницю. Та мене зовсім і не цікавило, хто вона, я просто відразу змирився з її присутністю. Порожнє кістляве обличчя, що відверто демонструє свою порожнечу. Відкрита шия. Накинута наопашки блузка. Здавалося, вона була одягнена зовсім по-домашньому, хоч, як з'ясувалося згодом, це було зовсім не так. (…) Майже зламаний ніс, світлі, трохи цупкуваті непривабливі коси, міцне підборіддя. Сідаючи, я вперше придивився до неї, а коли сидів, то вже мав твердий присуд».

[7]

Він був кур'єром, з яким Кламм вперше викликав мене до себе. – Фетишистська закоханість господині заїзду у Кламма часом інтерпретується як висміювання сліпої, бездумної віри, ідолопоклонництва.

[8]

Адже само собою зрозуміло, що ми покинемо роботу в школі, щойно з'являться інші перспективи. – Щоденники Кафки сповнені страждань через необхідність ходити на службу, яка забирає час у писання і примушує виконувати нудну і нецікаву роботу. Ось, наприклад, уривок запису від 28 березня 1911 року: «Отже, літературі я не можу віддатися до решти, не можу з різних причин. З огляду на мої родинні обставини я не міг би прожити з літератури вже через те, що мої роботи народжуються дуже повільно й мають особливий характер: крім того, моє здоров'я і вдача не дають мені жити, покладаючись на – у кращому разі – непевні заробітки. Тому я пішов на службу в товариство соціального страхування. Але тепер ці дві професії ніяк не можуть поладнати одна з одною й допустити, щоб ми були щасливі одразу всі троє. Найменше щастя в одній із них обертається великим нещастям у другій. Якщо звечора я написав щось пристойне, то другого дня в конторі весь палаю, й усе падає мені з рук, ці митарства стають чимдалі нестерпнішими. У конторі мене вистачає для виконання моїх зовнішніх обов'язків, але внутрішніх я не виконую, а кожен невиконаний внутрішній обов'язок обертається нещастям, яке потім мене вже не полишає».

[9]

Це ласка швидше з мого боку. – Зв'язок між одруженням і роботою непокоїв Кафку, і він часто писав про це у своєму щоденнику, наприклад, останній із семи пунктів «за» і «проти» мого одруження»: «Якби я жив сам, то колись, певно, справді відмовився б від служби. Одружений, я не зможу зробити цього повік» (21 липня 1913 року).

[10]

Дослідники часом проводять паралелі між образом Пепі і реальною коханою Кафки, донькою шевця, Юлією Вохрицек, заручини з якою були розірвані за кілька років до написання «Замку». Про глибину цих стосунків і «міцність» зв'язку свідчить хоча б той факт, що закохані вирішили не одружуватися після того, як дізналися, що не зможуть зняти помешкання, яке перед тим обрали.

[11]

В образі Варнави реалізована також метафора складної і беззмістовної письменницької праці, яка вимагає повної саможертовності і нічого не дає взамін. Про це часто згадується у щоденниках Кафки.

[12]