Замок

Тут відчинилися двері. Пепі здригнулася, подумки вона вже надто віддалилася од шинку, але зайшла не Фріда, а господиня. Вона зробила вигляд, ніби здивована, що К. все ще тут. К. виправдався тим, що чекав на господиню, а заодно подякував, що йому дозволили тут переночувати. Господиня не зрозуміла, навіщо К. на неї чекав. К. сказав, що йому здалося, ніби господиня хоче з ним поговорити, він перепрошує, якщо помилився, зрештою, йому вже час іти, він надто надовго залишив без нагляду школу, а він там усе-таки працює слугою. У всьому винне вчорашнє запрошення, у нього ще так мало досвіду в усіх цих речах, але він певен, що такого більше не повториться і він не створюватиме пані господині більше таких незручностей, як учора. І він уклонився, щоб іти. Господиня подивилася на нього якимось замріяним поглядом. Цей погляд затримав К. надовше, ніж йому цього хотілося. Вона злегка посміхнулася й отямилася, аж коли помітила на обличчі К. здивування. Здавалося, вона чекала відповіді на свою посмішку, і тепер, коли цієї відповіді не було, повернулася до реальності.

– Мені здається, що вчора ти мав нахабство сказати щось про мою сукню. – К. не міг згадати. – Не пригадуєш? Нахабство і боягузтво завжди опиняються в парі.

К. виправдався своєю вчорашньою втомою, можливо, він і бовкнув зайве, у кожному разі, він нічого не пригадує. Що такого він міг би сказати про сукні пані господині? Що вони такі гарні, яких він ніколи ще не бачив. У кожному разі, він ще ніколи не бачив господинь заїзду в таких сукнях на роботі.

– Облиш ці зауваження! – швидко сказала господиня. – Я не хочу чути від тебе більше жодного слова про сукні. Мої сукні – не твоя справа. Я забороняю це тобі раз і назавжди. – К. вклонився ще раз і пішов до дверей. – Що це має означати? – крикнула господиня йому навздогін. – Що ти ще ніколи не бачив господинь заїзду у таких сукнях на роботі? Що за безглузді слова? У цьому ж немає найменшого сенсу. Що ти хотів цим сказати?

К. повернувся і попросив господиню не дратуватися. Звичайно, зауваження позбавлене глузду. Він не розуміється на сукнях. У його ситуації кожна незалатана й чиста сукня виглядає цінністю. Він просто був уражений, коли там, у коридорі, вночі, посеред напівроздягнутих чоловіків пані господиня з’явилася в такій гарній сукні, нічого більше.

– Нарешті. Здається, ти згадав про своє вчорашнє зауваження. І доповнюєш його подальшими нісенітницями. Те, що ти нічого не розумієш у сукнях, це правда. Тоді залиш іншим вирішувати, – і про це я дуже тебе прошу, – які сукні цінні, а які вечірні туалети не пасують до ситуації і все таке інше… Узагалі, – тут вона здригнулась, як від доторку чогось холодного, – тебе не повинно обходити моє вбрання, чуєш? – А коли К. знову мовчки хотів повернутися, запитала: – Звідки ти взагалі знаєш щось про сукні? – К. знизав плечима, він нічого про це не знає. – Ти нічого про це не знаєш, тож і не вигадуй, ніби розумієшся на цьому. Ходімо навпроти, до кабінету, я покажу тобі щось і сподіваюся, ти назавжди забудеш про свої нахабні зауваження.

Вона пройшла вперед до дверей, Пепі підскочила до К. нібито під приводом отримати від нього гроші за каву, і вони швидко домовилися зустрітися, що було нескладно, бо К. знав двір заїзду, звідки через ворота можна було вийти на бічну вулицю, біля воріт є невеличка хвіртка, там через годину стоятиме Пепі і відчинить, коли постукають тричі.

Кабінет господаря був розташований навпроти шинку, треба було лише перейти через коридор, господиня вже стояла в освітленій кімнаті і нетерпляче визирала за К. Але на його шляху виникла ще одна перешкода. У коридорі на нього чекав Ґерштекер і хотів поговорити з К. Було нелегко відкараскатися від нього, довелося господині прийти на допомогу і заборонити візникові чіплятися до К.

– Куди ти? Куди? – чулися крики Ґерштекера, коли двері вже зачинилися, його слова супроводжувались огидним підстогнуванням та кашлем.

Це була невеличка кімнатка, надто сильно натоплена. Біля менших стін стояв пюпітр і залізний сейф, біля довших – гардероб і отоманка. Найбільше місця займав гардероб, він не лише простягався на всю довжину стіни, але через свою глибину дуже звузив кімнату, і щоб повністю його відчинити, необхідно було аж троє дверей. Господиня запропонувала К. сісти на отоманку, сама вона сіла на дзиґлику біля пюпітра.

– Ти часом не вчився колись кравцювати? – запитала господиня.

– Ні, ніколи, – відповів К.

– А хто ж ти такий?

– Землемір.

– Що це означає?

К. розповів, пояснення примусило її позіхати.

– Ти приховуєш правду. Навіщо ти це робиш?

– Ти теж приховуєш.

– Я? Ти знову стаєш нахабним? А навіть якби так, чому я повинна перед тобою звітувати? І де саме я не сказала правди?

– Ти не лише господиня, як хочеш показати.

– Дивись-но, скільки відкриттів ти вже встиг зробити! І хто ж я, по-твоєму, така? Твоє нахабство переходить усі межі.

– Я не знаю, хто ти така. Я просто бачу, що ти господиня заїзду, хоча й носиш сукні, які, на мою думку, не пасують господині заїзду і яких не носить ніхто в Селі.