Записки українського самашедшого

Гриміла музика, цвіли фонтани і квіти, і раптом мені здалося, що зараз із того підвалу, як із пекельного булгаківського каміна, почнуть виходити нескінченним строєм скелети, на ходу одягаючися в тіла й одежу колись закатованих там людей. Дружина дістала з полиці Булгакова і, поки гупав чобітьми парад і нечутно рухалися тіні з підвалу, читала вголос уривки з «Великого балу Сатани»:

«В это время внизу из камина появился безголовый, с оторванной рукой скелет, ударился оземь и превратился в мужчину во фраке». «Воланд остановился возле своего возвышения, и сейчас же Азазелло оказался перед ним с блюдом в руках, и на этом блюде Маргарита увидела отрубленную голову человека с выбитыми передними зубами».

— Ґия, — негромко обратился Воланд к голове. — «И тогда веки убитого приподнялись, и на мертвом лице Маргарита, содрогнувшись, увидела живые, полные мысли и страдания глаза».

Азазелло передав блюдо з головою Коров’єву. Парад продовжувався.

Вечоріло. Празник плавно перейшов у дискотеку. «На эстраде за тюльпанами, где играл оркестр короля вальсов, теперь бесновался обезьяний джаз», — читала дружина.

«На высоте, на холмах, между двумя рощами, виднелись три темных силуэта. Воланд, Коровьев и Бегемот сидели на черных конях в седлах. Плащ Воланда надуло над головами всей кавалькады…»

Азазелло, очевидно, пішов у народ.

На урочистому засіданні виступив президент, продемонструвавши блиск і злиденність політичної мислі. Зокрема він обґрунтував закономірність приходу до влади у новій державі старих компартійних кадрів. Дисиденти, мовляв, і патріоти, просидівши все життя у таборах та в’язницях, досвіду керівництва державою не мали, тож «номенклатура була єдиною наступницею влади». Він стояв за трибуною, як за штурвалом, — сокири не треба, коли такі люди при владі, вони давно вже збили Україну з курсу. Насамкінець він відзначив успіхи України під своїм керівництвом і неабияк ошелешив новиною, що вона вже стала «економічним дивом Європи». Йому бурхливо аплодували стоячи. Майже як генсекам за радянських часів.

Пресу облягли «темники». У самому слові є щось темне, ніби це не від тем, а від темнощів, темноти.

Але раптом на телебаченні з’явився Канал чесних новин. І справді схоже, що чесних, бо його вже відключають по регіонах. Десь навіть порубали кабель, десь підпалили щитову. У Києві він ще тримається. Журналісти молоді, сміливі, я вже дивлюся тільки цей альтернативний канал. А ще мені там подобається типова афроукраїночка Ґабріела Масанґа. Вона з таким темпераментом розказує про погоду, такою органічною українською мовою рекламує якусь «Плацент-формулу», біжутерію, цілющі квіти альпійських лук. І на завершення з легким відтінком ностальгії додає: «А на африканському континенті тепло».

Може, десь там Януш Рівер їде у саванах. Може, відпочиває під баобабом. Чи вже взяв курс на Кенію і десь вантажиться на пором зі своїм велосипедом.

Скінчилося літо. Ґабріела Масанґа обіцяє сонячну погоду з невеликою хмарністю. По світу бушують тайфуни і урагани, тепер уже чоловічого роду — «Ґастон», «Чарлі», «Френсіс» і навіть «Іван Грозний».

На південь Італії налетів сіроко, наніс піску з Сахари, люди вкривають виноградники.

В Азії мусонні дощі.

В Японії ураганом змило в океан двох дівчат.

«Чарлі» пройшов над Кубою.

«Ґастон» лютує на узбережжі штату Кароліна.

На Флориду налетів «Френсіс» — видно, шукає свою фуріозну «Жаннет».

На Карибах женеться «Іван Грозний». Вивертає з корінням дерева, яхтами в’їжджає в будинки, викидає крабів і камбалу з дна морського на верхівки пальм.

Як там той острів Косумель з поштою і летовищем, чи не змило в океан наш віртуальний літак?

Друг дзвонив з Каліфорнії, кілька разів переривався зв’язок. Мабуть, десь на Флориді захитало антену.

У Тібеті монахи повертаються з літнього усамітнення. У нас депутати з курортів. За літо зал засідань зазнав значних реконструкцій. Крісла розширили на вісім сантиметрів, зручніше буде дрімати. Люстру під куполом закріпили, щоб не впала депутатам на голову, бо це завдало б невідшкодовних збитків національному інтелекту.

Але чомусь на відкритті сесії не було лідера опозиції. Кажуть, прихворів, застудився. Воно й не дивно, такий перепад температури після його південних турів. Сонце вже, мабуть, спинилося над Ґаваоном. Осінь. Дощить.

Зате леді Ю з’явилася, як ундіна, тоненька й засмагла, з хвилястим золотистим волоссям.

— І чого такі гарні жінки йдуть у політику? — не втримався я.

— Якби мужчини були як мужчини, то й не пішли б, — відрізала дружина.

Скільки я собі казав: мовчи. Все-таки характер у неї нестерпний.