Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Проте, для більшої надійності, я запропонував капітанові вернутись до матросів, вибрати з них п’ятеро й сказати їм, що, як вони вже бачили, у нас досить людей, і що, вибираючи цих п’ятьох для допомоги, він робить їм ласку. Інших двох разом із тими трьома, що сидять у фортеці (в моїй печері), губернатор залишить у себе як заручників, і якщо хто зламає свою клятву, всі заручники будуть повішені на березі. Це був суворий захід, і він показав їм, що губернатор взявся до справи серйозно. Їм не було з чого вибирати і довелось скоритись. Тепер заручники й капітан мали подбати, щоб ті п’ятеро виконали своє зобов’язання.

Для експедиції ми виділили такі наші сили: по-перше, капітан, його помічник і пасажир, по-друге, двоє полонених із першої ватаги, яким, за порукою капітана, я вернув волю й зброю; по-третє, ще два полонені, яких я раніше посадив зв’язаними в бесідку, а тепер звільнив, теж на прохання капітана; по-четверте, один той, кого взяли в шлюпці; по-п’яте, ті п’ятеро, яких звільнили останніми; всього тринадцять, крім п’ятьох, що залишились у печері заручниками.

Я спитав капітана, чи вважає він за можливе атакувати корабель з цими силами, бо мені й П’ятниці незручно буде відлучатись: у нас на руках залишились сім чоловік, яких треба тримати нарізно й харчувати, так що роботи у нас буде досить. П’ятьом заручникам, що сиділи в печері, я вирішив призначити піст. Але П’ятниця двічі на день приносив їм найпотрібніші речі; двох інших полонених я примусив приносити харчі на певну віддаль, і звідти П’ятниця брав її.

Цим двом заручникам я показався в супроводі капітана; той сказав їм, що я довірена особа губернатора і що він мені доручив доглядати за полоненими; тому без мого дозволу вони не мають права нікуди відлучатись, і при першому ж непослуху їх закують у кайдани й посадять у фортецю. Через те, що ми не дали їм побачити мене губернатором, я тепер легко міг удати з себе іншу особу. При кожній нагоді я говорив про губернатора, гарнізон, фортецю тощо.

Тепер капітан не мав перед собою інших труднощів, як знарядити шлюпки, полагодити пробоїну в одній з них та постачити їм людей. Він призначив командиром однієї шлюпки свого пасажира і дав йому чотири чоловіки. А сам він, його помічник і з ним п’ятеро матросів сіли в другу шлюпку. Вони так добре повели справу, що підійшли до корабля опівночі. Коли вони наблизились до корабля на поклик, капітан наказав Робінсонові гукнути до екіпажу й сказати, що вони привезли людей та шлюпку і що їм довелось довго шукати їх; і ще розповісти їм що-небудь, аби тільки затримати їх балачкою, а тим часом підійти до борту. Капітан з помічником перші збігли на палубу і з відданою допомогою своїх людей прикладами збили з ніг другого помічника капітана та корабельного тесляра. Покінчивши з усіма на палубі та шканцях, вони почали замикати люки, щоб затримати решту внизу. Тим часом люди з другої шлюпки, причаливши до носу корабля, захопили бак та люк, що вів на кухню, і забрали в полон трьох знайдених там матросів. Очистивши від ворога палубу, капітан наказав своєму помічникові взяти трьох матросів і зламати двері каюти, де оселився новий капітан-бунтівник. Той зняв тривогу, схопився й з двома матросами та юнгою приготувався дати збройну відсіч, так, що коли помічник капітана з своїми людьми висадили двері каюти, новий капітан та його прихильники відважно вистрелили в них. Помічникові куля розбила руку, двоє матросів були поранені, але нікого не вбито. Помічник капітана, покликавши на допомогу, вдерся, незважаючи на свою рану, в каюту і прострелив новому капітанові голову. Куля влучила в рот і вийшла за вухом, убивши бунтівника відразу. Тоді весь екіпаж здався, і корабель було взято без зайвої крові.

Отак заволодівши судном, капітан наказав зробити сім гарматних пострілів, як ми умовились про це раніше, щоб сповістити мене про успішне закінчення справи. Чекаючи цього сигналу, я провартував на березі до другої години ночі. Можете собі уявити, як я зрадів тоді! Після того, дуже стомлений тривогами цього дня, я міцно заснув і спав, поки мене не збудив грім нового пострілу. Я миттю схопився, почувши, що хтось кличе мене: «Губернаторе, губернаторе!» — і відразу ж пізнав голос капітана; злізши на гору, я побачив його там. Показуючи на корабель, він стиснув мене в обіймах і промовив:

— Мій дорогий друже й рятівнику, ось ваш корабель. Він ваш з усім, що є на ньому, і з усіма нами.