Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

Я був такий зворушений чесністю і добротою бідного старика, що не міг припустити цього. Згадуючи, що він зробив для мене, як він підібрав мене в морі, як великодушно весь час ставився до мене, а особливо, яким щирим другом показав себе тепер, я ледве стримався від сліз. Отже, я насамперед спитав, чи дозволяють йому обставини сплатити мені відразу стільки грошей та чи не буде це надто важко для нього. Він відповів, що, звичайно, це буде важко, але гроші мої, і мені вони, мабуть, іще потрібніші, ніж йому.

У кожному слові старого було стільки приязні, що, слухаючи його, я ледве стримувався від сліз. Нарешті я взяв сто мойдорів і, попросивши пера та чорнила, написав розписку про одержання їх, а решту грошей повернув, сказавши, що, коли я одержу назад свою плантацію, то віддам йому й сто мойдорів, як я й зробив згодом. А на передачу мені права на володіння судном я ніяк не міг погодитись. Коли мені будуть потрібні гроші, він і сам поверне їх, бо я переконався, що він чесна людина; коли ж вони мені не будуть потрібні і я одержу назад усе, на що він подав мені надію, я не візьму з нього більше жодного пенні.

Після цього старий спитав мене, чи хотів би я, щоб він допоміг мені заявити свої права на плантацію. Я сказав, що збираюсь поїхати туди сам. Не заперечуючи цьому, капітан зазначив, що є багато способів відновити мої права і негайно ж почати користуватись прибутками. Знаючи, що в гирлі Тахо[59] стоять судна, готові до відплиття в Бразилію, він записав моє прізвище в офіціальні книги і ствердив присягою, що я живий і що я є той, хто зайняв землю для згаданої плантації. Засвідчивши це у нотаря і склавши довіреність, він сказав мені надіслати її з його листом одному його знайомому купцеві в Бразилії, а мені запропонував залишитись у нього, поки не буде одержано відповідь.

Не можна діяти сумлінніше, ніж діяв за довіреністю цей купець. Менше як за сім місяців я одержав від спадкоємців моїх довірених, тобто тих купців, з чийого прохання я поїхав за невільниками до Гвінеї, величезний пакет з такими листами та документами: Перше — звіт про прибутки з моєї ферми чи плантації від того часу, як їх батьки розрахувалися з моїм старим другом, португальським капітаном, тобто за шість років; мені припадало тисяча сто сімдесят чотири мойдори.

Друге — звіт іще за чотири роки, протягом яких вони самостійно керували моїми справами, поки уряд не забрав під свою опіку плантацію, як майно особи, зниклої безвісти, що, по закону, вважалось за громадську смерть. Прибутковість плантації поступово зростала, і прибуток за ці чотири роки дорівнював трьом тисячам двісті сорок одному мойдорові.

Третя — звіт пріора августинського монастиря, що одержував прибутки протягом більше чотирнадцяти років. Певна річ, пріор не міг повернути мені грошей, але чесно заявив, що в нього залишилось вісімсот сімдесят два мойдори, які він визнає за мою власність. Лише королівська частина не повернула мені нічого.

Там був ще лист від мого компаньйона. Він щиро вітав мене з щасливим поворотом, радів, що я живий, сповіщав, як розрісся тепер наш маєток, скільки він дає щороку, скільки в ньому тепер акрів, чим засіяна тепер плантація і скільки працює на ній невільників. Далі йшли двадцять два хрестики, що означали його добрі побажання і повідомляли, що він стільки ж разів прочитав «Ave Маrіа», дякуючи Святій Діві за те, що я живий. Ще далі мій компаньйон гаряче просив мене вернутись у Бразилію і вступити у володіння своєю власністю, а поки що сказати йому, як порядкувати нею, коли я не приїду сам. Лист закінчувався запевненням у щирій дружбі як його самого, так і його домашніх. Крім листа, він надіслав мені в подарунок сім чудово оброблених леопардових шкур, привезених, очевидно, з Африки на іншому кораблі, що їздив туди й відбув щасливішу подорож, ніж моє судно. Він надіслав мені ще п’ять ящиків різних ласощів високої якості та сто некарбованих кусків золота, трохи менших за мойдори. З тими ж кораблями мої довірені надіслали мені прибуток з плантації за поточний рік: тисячу двісті ящиків цукрового піску, вісімсот тюків тютюну, а решту золотом.

Можу сказати, що для мене, як для Іова, кінець був кращий від початку[60]. Важко описати, як билось моє серце, коли я читав ці листи, а особливо, коли я побачив навколо себе свої багатства. Звичайно бразильські судна йдуть цілим флотом, і морський караван, що привіз мені листи, привіз також і товари. Отже, ще перед тим, як я одержав листи, товари були вже в гавані, цілі й непошкоджені. Дізнавшись про це, я зблід, почув себе погано, і, якби старий капітан не побіг вчасно і не приніс мені якогось напою, я, може, не зніс би цієї несподіваної радості і тут же помер би. Кілька годин я почував себе дуже погано, поки нарешті не послав по лікаря; а той, довідавшись про справжню причину моєї хвороби, наказав пустити мені кров. Після цього мені полегшало. Дуже можливо, що без кровопускання я помер би.