Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим

— Ні, — відповів він, — молодь ніколи не ходить, а ходять лише старі, яких ми звемо «увокекі». Вони ходять туди й говорять там: «О!» (так називав він моління). Увокекі потім приходять додому й кажуть усім, що говорив їм Бенамукі.

Скільки я міг зрозуміти з його пояснень, їхнє плем’я має своїх священиків чи жерців «увокекі».

З усього цього я зробив висновок, що священики є навіть у найнеосвіченіших язичників, а повивати релігію таємницею, щоб забезпечити повагу народу до священиків — властиво не тільки римській[51], а, мабуть, усім релігіям на світі.

Я всіма способами намагався пояснити П’ятниці це шахрайство і сказав йому, що запевнення їх дідів, ніби вони ходять на гори говорити «О!» богові Бенамукі і ніби він оповіщає їм там свою волю, — найчистіша брехня, а якщо вони з ким-небудь і розмовляють на горі, то хіба що з злим духом. Тут я докладно розказав про диявола, про його повстання проти Бога, про його ненависть до людей та про її причини. Я розповів, як він удає з себе бога серед народів, не просвічених Словом Божим, і примушує їх поклонятись йому замість Бога. Розповів я, яких хитрощів уживає він, щоб занапастити людський рід, як він потай пролазить у нашу душу, потураючи нашим пристрастям; як він уміє наставляти нам пастки, пристосовуючись до наших нахилів, і таким чином примушує людину спокушати саму себе та з доброї волі йти на загибель.

Я переконався, що дати йому правдиве уявлення про диявола було не так легко, як про існування Бога. Природа допомагала всім моїм аргументам, якими я доводив необхідність існування великої первопричини, існування керівної сили, таємничого Провидіння та справедливість, віддавання почестей тому, хто створив нас, і таке інше. Та це не допомагало створити уявлення про злого духа, про його походження, його природу і, особливо, про його нахил творити зло самому та примушувати нас робити зло. Одного разу бідолашне створіння так збентежило мене своїм цілком природним і невинним запитанням, що я майже не знав, що йому сказати. Перед тим я дуже багато говорив йому про могутність Бога, про його велику огиду до гріха і про те, як він карає вогнем тих, хто чинить беззаконня. Я говорив, що, створивши всіх нас, він може знищити нас і цілий світ за одну мить. Дикун весь час слухав мене дуже серйозно. Після цього я розповів йому, як диявол змагається з Богом в серцях людей і вживає всіх хитрощів та підступів, щоб розладити добрі наміри Провидіння і зруйнувати царство Христа на світі, і таке інше.

— Гаразд, — сказав П’ятниця, — але ви кажете, що Бог дуже сильний та великий; хіба ж він не такий сильний, як диявол?

— Так, так, П’ятнице, — відповів я, — Бог сильніший за диявола, і тому ми благаємо Бога, щоб він повалив його під наші ноги, щоб він дав нам змогу опиратись його спокусам і погасити його вогненні стовпи.

— Але, — сказав він знову, — якщо Бог сильніший, могутніший за диявола, то чому Бог не вб’є його, щоб той не робив більше зла?

Я був дуже вражений цим запитанням, бо, хоч і був тоді вже старою людиною, але богослов з мене був ще молодий, а казуїст досить поганий. Спочатку я не знав, що сказати. Я удав, ніби не розслухав його, і спитав, що він сказав. Та він був надто зацікавлений моєю відповіддю, щоб забути свої запитання, і повторив його достотно тими ж самими словами, що я навів вище. На той час я вже трохи опам’ятався і сказав:

— Наприкінці Бог суворо покарає його; Бог береже його для суду, щоб вкинути потім у бездонну яму, де він перебуватиме у вічному вогні.

Ця відповідь не задовольнила П’ятницю, і він повторив мої слова:

— Береже! Не розумію: чому не вбити диявола тепер, не вбити його давно?

— Ти можеш також запитати мене, — сказав я, — чому Бог не вбиває тебе й мене, коли ми чинимо тут зло та ображаємо його. Нас зберігають для каяття і для того, щоб згодом простити.

Він трохи замислився.

— Гаразд, гаразд, — сказав він надзвичайно палко, — це добре, так, виходить ви, я, диявол і все зле, все зберігається для каяття, і Бог простить усім.

Тут він знову остаточно побив мене, і це показало мені, які прості й природні здогади ведуть розумне створіння до пізнання Бога та служіння йому і як властиве це нашій природі. Адже ніщо, крім Божественного об’явлення, не може дати нам пізнати Ісуса Христа, посланого ради нашої спокути, посередника Нового заповіту й нашого оборонця коло підніжжя престолу Божого. Я сказав, що ніщо, крім Божественного об’явлення, не може утворити цього в нашій душі; і тому Євангелії Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа, а саме — Слово Боже та Дух Святий, обіцяні як керівники та просвітителі його людності, є конче потрібні навчителі душ людських у спасенному пізнанні Бога, а разом і спосіб урятуватися.