Життя з Алісою поза дзеркалом

Крім корчем і забігайлівок, я почав вступати також до ресторанів. Ану ж той блондин походить із багатої родини й не заходить до дешевих пивничок. Цим разом я уже не літав мов навіжений, а ходив повільніше й любувався старовинною архітектурою будівель. Наше містечко мало унікальний середньовічний стиль, і я, бігаючи ціле життя з дому до корчми і з корчми додому, ніколи не полюбувався ним. Сьогодні я також почав помічати, що кожна корчма, як і кожна людина, мала свій характер, і до неї заходили відповідні типи пияків. Я ходив по містечку майже п'ять годин і щойно о десятій годині вирішив піти до своєї корчми, щоб перепочити й розрадити душу кількома чарками 80-відсоткової. Я ледве тягнув ногу за ногою, а неприємні думки знов почали пхатися в голову й не давали мені спокою. Я поволеньки усвідомлював, що мої пошуки Аліси були вкрай наївні. Вона могла преспокійно прелюбодіяти з блондином у його помешканні, а я шукав її, мов хлопчина іграшку, не в тій кімнаті.

Коли я нарешті добрався до корчми й наблизився до нашого столика, то мусив опертися об стіну, щоб не впасти. Мене судомило від люті, і я ніяк не міг погамувати вибуху почувань. За столиком з моїми компаньйонами сиділи Аліса й блондин. На столику стояли дві порожні й одна надпита пляшки. Значить, блондин пригощав. Це було очевидним ще й із того, що мої компаньйони голосно пили за здоров'я блондина й поплескували його по плечі.

Не наміряючись сідати — такої честі вони від мене не дістануть! — я кинувся до Аліси, вхопив її за плечі, трусив нею мов навіжений і кричав:

— Що ти тут робиш, що ти тут робиш!?

Аліса відштовхнула мене від себе:

— Ти що, збожеволів? Залиш мене в спокої! Але я пережив і перетерпів так багато за останній час не для того, щоб залишати її в спокої. Я знов накинувся на неї й почав трясти. Безсердечна Аліса розлютилася і вдарила мене в обличчя з такою переконливістю, що я відразу присів на стілець. З Алісою жартувати не можна! Це я давно зрозумів.

— Чого ти розійшовся? — спитала спокійніше Аліса, проколюючи мене очима.

— Я хочу знати, що ти тут робиш, — сказав я, відчуваючи, як відвага підноситься з п'ят до голови.

— Чекаю на тебе, не бачиш?

— У корчмі?

— А що в тому поганого?

— Порядні жінки до корчми не ходять!

— Тебе цілу ніч і цілий день не було вдома, тож я вирішила зайти сюди, знаючи, що скоріше чи пізніше ти тут появишся.

— А що тут робить цей бичок? — я драматично штурхнув рукою блондина.

— Ти сам щойно казав, що порядні жінки самі до корчми не ходять. Тож я попросила його як ескорта.

— Ти вже не раз бувала в цій корчмі сама!

— Але тоді я не була ще порядною жінкою.

Це вже мене доїло! Начеб тепер вона була поряднішою! Лицемірство цієї шльондри не мало меж. Вона прилюдно кпила собі з мене. А це вже боліло! Як-не-як вона не рівня мені. Я все-таки людина з філософською освітою. Щоб заспокоїтися й логічно продовжити цей неприємний диспут з Алісою, мені треба було випити хоч дві-три чарки 80-відсоткової. Та пити з пляшки блондина я ніяк не хотів. Його горілка не пролізла б мені через горло. Тож я покликав шинкарку Лізу й замовив для себе пляшку.

— Пийте з цієї. Тут є ще досить горілки навіть для такого легендарного пияка, як ви, — блондин великодушно посунув до мене пляшку.

Мені був не до смаку його іронічно-насмішкуватий тон. Зрештою, я не вважав себе пияком. Любив випити чарочку-дві, щоб натхненніше вести філософські диспути. Але яке це пияцтво?

— Ви забагато собі дозволяєте, молодий чоловіче!

— Що саме? — спитав невинно блондин.

— Те, що прилюдно обзиваєте мене пияком! Що злягаєтеся з моєю коханкою.

Цього останнього я не хотів говорити, воно вирвалося мені з горла мимохіть.

— Приємність по моєму боці, шановний пане…

— По твоєму, га?! А мала б бути по моєму! Все-таки вона моя коханка, не твоя! — крикнув я на ціле горло і кинувся на блондина з кулаками.

Блондин підвівся — він був на дві голови вищий за мене й кремезний мов дуб — вхопив мене за комір і підніс у повітря. Я подригав трохи ногами, а тоді відразу зів'яв. І, коли блондин кинув мене у крісло, я принишк і, вкрай переляканий, випив три чарки підряд, — із пляшки блондина, мушу з почуттям сорому признатися. На щастя, горілка легко пройшла через горло.

Я не мав найменшої охоти продовжувати драчку з блондином. Честь є честю, але тратити життя через таку невірну суку, як Аліса, я не мав ніякого бажання. Іншими словами, я повівся як людина з філософським нахилом і взявся до горілки.