Життя з Алісою поза дзеркалом

Після того ми йшли до крамниці й купували всякі вибагливі речі для дівчини — чи то сукенку, чи костюмчик, чи черевички, а то й браслеток чи золотий ланцюжок на шию. Що не кажіть, але кохання дороге.

Повернувшися, ми знову роздягалися і йшли до ліжка. Ця частина церемонії називалася «осанною» або «подякою».

Іншими словами, я був задоволений тільки миттєво — з Гільдою неділями і з дівчиною підчас рідкісних відвідин. А між тим віяла порожнеча і махала мною, мов мотовилом, між Гільдою і дівчиною.

20. Немає гіршого за життєві компроміси

Неділі з Гільдою були творами мистецтва, шедеврами. Щодо цього не було ніяких питань. Та питанням було: що мені робити понеділками, вівторками, середами, четвергами, п'ятницями і суботами? Дівчина забігала лише подеколи, і це нічого суттєво не міняло. Не міг я цілими днями сидіти в корчмі. Мені взагалі нецікаво було ходити до корчми. Бо мої компаньйони вичерпалися і нічого нового не вносили в наші філософські диспути. Просто стали нудні. Але й не цікавіше було сидіти вдома і гризти нігті. Мої думки все частіше наверталися до Аліси. Та від того вечора, коли вона образилася на мене за трахання дівчини в лазничці, прямо їй перед очима, — ніколи більше не появлялася в дзеркалі. Вона хоч і була надто темпераментна й загониста, та все ж таки з нею було б цікавіше, ніж з самим собою. Але я не знав способу, як викликати її назад у дзеркало. Бо навіть розмови з нею в дзеркалі були барвистіші, аніж оце посіріле існування. Я не йшов би аж так далеко, щоб звільняти її з дзеркала, бо це закінчилося б скандально й неприємно для мене. Я її занадто добре знав. Але розмови з нею завжди розважали мене.

Цієї середи диспути з компаньйонами в корчмі були такі плиткі, такі ненадихаючі й бездарні, що я ковтнув іще дві чарки горілки й вийшов. На тверезий розум, наше містечко виглядало далеко гарніше й мїстерійніше, аніж напідпитку.

Місяць був саме вповні, і в його освітленні будиночки виглядали мов дивовижні замки. Тіні між мурами наче відкривали входи й таємні тунелі, якими снувалися невідомі люди. Я йшов, піднесений на дусі, й любувався непоміченою досі красою нічного містечка.

Я зайшов до помешкання перед одинадцятою — черствий і в доброму гуморі. Роздягнувся, напустив у ванну теплої води і викупався. Коли я витирався рушником, почув знайомий голос: «Ти ще досить добре виглядаєш на свій вік». Перше, що прорізало мою свідомість, були образа й лють. Бо досі я був переконаний, що виглядав красиво, а не лише «досить добре». Я різко обернувся і побачив у дзеркалі голу Алісу, яка усміхалася іронічно. Ця іронія також не була мені до смаку.

— Що ти тут робиш? Хто впустив тебе сюди? — кричав я, виходячи поза рамки логіки.

— Ти мене впустив.

— Я ще на голову не впав, щоб робити таку дурницю!

— Але ти не раз згадував про мене й хотів, щоб я повернулася до дзеркала.

— Ти не мусила використовувати хвилини моєї слабости й самотности.

— Але ти хотів, щоб я повернулася. Признайся.

— Хотів, — ледве протиснув я крізь горло.

— То й маєш мене.

— Велике щастя! — її зарозумілість шарпала мені нерви.

— А що, тобі цікавіше розмовляти з собою?

— Я ще не дійшов до того!

— Але доходив.

Я промимрив щось нерозбірливе, щоб відчепитися від неї. Але, зачепившись за Алісу, не так легко відчепитися.

— Признайся, ти таки трохи сумував за мною…

— Якщо й сумував, то не для того, щоб в'язати собі руки й ноги тобою. Я не вірю в тотальні стосунки.

— А в що ти віриш?

— У свободу, самозрозуміло!

— В яку свободу? Мати свою Гільду, в додатку до неї мене, а в додатку до мене ще якусь молоденьку дівчинку збоку. Щоб мати вільний вибір. Чи я права?

— Звичайно, що права. Такі речі ніколи не шкодять здоров'ю мужчини.

— Жінці також не зашкодять.

— Що ти хочеш тим сказати?

— Що я також можу мати додаткові розваги, як і ти.

— Га-га-га! Нема дурних! Я не випущу тебе з дзеркала.

— А це вже чоловічий огидний шовінізм!

— Пощо вдаватися до таких крайніх висловів?

— Бо якщо ти можеш трахатися наліво і направо, то чому жінка не може. Як рівність, то рівність.

— Якщо йдеться про рівність, то я беззастережно вірю в неї. Та біда в тому, що я ревнивий, а крім того, маю свою гордість і не можу погодитися з тим, щоб жінка зраджувала мене! Ні в якому разі!

— То як тоді погоджуєшся з тим, що Гільда зраджує тебе з ким тільки може?

— Це не зрада, а професія.

— Ах, я забула, що ти філософ і шануєш структуровані схеми. Професія прийнятна, а вільна любов неприйнятна.

— Само собою.

— Добре, то я пущуся на «професію».

— Чого ми сперечаємося? Ти будеш вірна мені й ні з ким не будеш пускатися, бо я не випущу тебе з дзеркала.

— Це огидно з твого боку й жорстоко!

— Жорстоко, але вигідно.

— Ти звичайний сибарит! Нікчема! Сутенер власної жінки!

— Ти краще замовкни!

— Звідник молодих дівчат!

— Мовчи, кажу!

— Нудний балакун, а не філософ!