Життя за життям

Цілу першу ніч вони слухали, як волає місіс Шоукросс. Потім у неї трохи змінилося обличчя, доктор Фелловз доповів, що в неї стався «маленький інсульт».

— Бідна вона бідна, — сказав Г’ю.

— А чого вона не дивиться за своїми дівчатами? Вона дозволяє їм гасати, де схочуть. Тепер пожинає плоди своєї необачності.

— Ох, Сильвіє, — сумно протягнув Г’ю, — де твоє серце?

*

Памела поїхала до Лідсу. Г’ю підвіз її на бентлі. Валіза не влізла в багажник, її довелося відправляти потягом.

— У ній навіть можна сховати труп, — сказала Памела. Їй уже сповістили, що вона ділитиме кімнату в жіночому гуртожитку з дівчиною на ім’я Барбара із Маклсфілда.

— Усе як удома, — підбадьорив Тедді, — тільки замість Урсули хтось інший.

— Отже, геть не як удома, — сказала Памела. Перш ніж сісти в машину обіч Г’ю, вона надто рвучко обійняла Урсулу.

— Мені не терпиться звідси вибратися, — сказала Памела Урсулі, коли вони лягли спати останнього вечора, — тільки сумно полишати тебе.

*

Коли Урсула не повернулася восени до школи, ніхто не став її ні про що розпитувати. Міллі підкосила смерть Ненсі, на все інше їй було байдуже.

Урсула щоранку їздила потягом до Гай-Вікома, де відвідувала приватний коледж для секретарок. «Коледж», утім, — надто гучне слово для двох кімнат, холодної комірчини і ще холоднішої комірки, куди втиснули лазничку, над бакалією на головній вулиці. Очолював коледж чолов’яга на ім’я містер Карвер, у якого в житті було дві пристрасті: есперанто і стенографія Пітмана (друга пристрасть значно корисніша, ніж перша). Стенографія Урсулі подобалася, це як секретний код, цілий новий словник — петльові, двомірні знаки і напівмірні, поєднання приголосних, спеціальні скорочення — мова ані живих, ані мертвих, дивний інертний конструкт. Було щось заспокійливе в монотонному інтонуванні містера Карвера, який видавав довжелезні списки: повторення, повторювати, перетворення, перетворювати, принц, принців, принцеса, принцес…

Інші дівчата на курсі були милі й доброзичливі. Спокійні і прагматичні учениці ніколи не забували зошити для скоропису чи лінійки, а в сумках у них завжди були чорнила щонайменше двох різних кольорів.

Якщо погода була погана, то на обід не виходили — так і їли принесені з дому харчі чи латали шкарпетки серед друкарських машинок. Улітку ходили в походи, плавали і гуляли; цікаво, по Урсулі було видно, наскільки інше літо випало їй? «Белгравія», — такий у неї був стенографічний знак для всього, що сталося. (Памела казала прямо — «аборт», «нелегальний аборт». Памела завжди була прямолінійна у виборі лексики. Урсулі хотілося бути такою самою). Вона заздрила їхнім банальним життям. (Іззі за це її зневажала б). Сама Урсула профукала свій шанс на банальне життя.

А що, якби вона кинулася під потяг, померла після Белгравії, чи, власне кажучи, відкрила вікно спальні й кинулася головою вниз? Вона повернулася б і почала все з початку? Чи, може, як їй і казали, вона все собі понавигадувала? А що, як і понавигадувала? Невже її думки нереальні? А що, як реальності взагалі не існує? А що, як поза думками немає нічого?

Філософи здавна «дали собі раду» з цією проблемою, доволі стомлено повідомив їй доктор Келлет, це — одне з перших питань, до яких звернулася філософія, тож не варто ще і їй цим перейматися. Проте хіба ж ця проблема не з тих, з якими кожен мусить дати собі раду сам?

(«Облиш ту стенографію, — писала їй із Лідсу Памела, — тобі треба вивчати філософію в університеті, у тебе світла голова. Ти як тер’єр, що вчепився в кістку»).

Вона врешті-решт рушила на пошуки доктора Келлета і виявила, що його кабінет тепер займає жінка з окулярами у сталевій оправі і волоссям кольору сталі. Та сповістила, що доктор Келлет і справді вийшов на пенсію, тож чи не хоче Урсула призначити зустріч із нею? Ні, — сказала Урсула, — не хоче. Це був її перший візит до Лондона після Белгравії, і на зворотньому шляху від Гарлі-стрит, у метро на лінії Бейкерлу, її спіткав напад паніки. Їй аж довелося вибігти на поверхню в Мерілебон, де вона довго хапала ротом повітря. Газетяр спитав: «У вас усе гаразд, міс?». На що вона відповіла — так, так, усе гаразд, спасибі.

*

Містер Карвер любив торкатися плечей дівчат («моїх дівчаток») — він гладив ангорові кардигани чи светри з овечої вовни, ніби це його домашні тварини.

Вранці вони вчилися машинопису на масивних друкарських машинках «Ундервуд». Інколи містер Карвер змушував їх тренуватися із зав’язаними очима — тільки так, на його думку, можна відучитися дивитися на клавіші, що сповільнює друк. З пов’язкою на очах Урсула почувалася як дезертир перед розстрілом. Вона часто чула, як містер Карвер видає дивні звуки, тяжко дихає і порхає, але не хотіла підглядати, що він робить.