Життя за життям

Фюрер був із тих, хто опереті надає перевагу над оперою, а мультикам — над високою культурою. Урсула спостерігала, як він тримає Єву за руку й мугикає Легара, і думала, який він банальний, ба навіть смішний — радше Міккі Маус, ніж Зігфрід. Сильвія з ним швидко розправилася б. Іззі такого прожувала б і виплюнула. А місіс Ґловер — що зробила би місіс Ґловер? Це її нова улюблена розвага: уявляти, що її знайомі зробили б із нацистськими олігархами. Вона дійшла висновку, що місіс Ґловер, мабуть, їх усіх би забила молотком для м’яса. (А Бріджит? Бріджит, мабуть, на нього навіть не глянула б). Коли фільм добіг кінця, фюрер завівся і став торочити про свої улюблені теми (не замовкав годинами) — про німецьке мистецтво й архітектуру (вірив, що в ньому загинув архітектор), Blut und Boden (земля, завжди земля), його шляхетний самотній шлях (знову за вовка промовка). Він рятівник Німеччини — бідолашна Німеччина, його Schneewittchen, буде врятована, незалежно від її волі. Він просторікував про здорове німецьке мистецтво й музику, про Вагнера, «Die Meistersinger», його улюблений рядок з лібретто — «Wacht auf, es nahet gen den Tag» — «Прокидайтеся, ранок настав» (якщо він зараз не замовкне, то ранок і справді ось-ось настане, — подумала Урсула). І знову про долю — свою долю, — яка переплелася з долею Volk, Heimat, Boden у перемозі чи поразці. (Якій ще перемозі? — подумала Урсула. Над ким?). Тоді щось про Фрідриха Великого — вона не розчула — щось про римську архітектуру, а тоді про Батьківщину. (А в росіян «Родина-мать», цікаво, це щось значить? А англійці як кажуть? Мабуть, просто «Англія». Чи, якщо загнати у глухий кут, «Єрусалим», як у Блейка). А тоді знову про долю і Tausendjähriges. І далі, і далі, і далі, доки головний біль, що проклюнувся після вечері, не перетворився на терновий вінець. Вона уявила, як Г’ю каже: «Та замовкніть уже, гер Гітлер» — і раптом їй стало так тоскно за домом, ледь не до сліз. Їй хотілося додому, їй хотілося до Лисячого закута.

Вони, як придворні, не могли піти, доки їх не відпустять, доки сам монарх не зволить рушити до своїх покоїв. У якийсь момент Урсула зауважила, що Єва театрально позіхає, ніби каже: «Годі вже, Вольфі» (її уява перетинала межі пристойності, що за цих обставин можна пробачити). А тоді нарешті, дякувати Богові, він підвівся, і виснажене товариство й собі повставало.

*

Особливо фюрера любило жіноцтво. Йому тисячами писали листи, пекли пироги, вишивали свастики на подушках, і, як група БДМ Гільди й Ганни, шикувалися вздовж дороги до Оберзальцбергу, щоб хоч краєм ока поглянути на фюрера у великому чорному мерседесі. Багато жінок кричало, що хоче від нього дитину.

— Що вони в ньому взагалі бачать? — не розуміла Сильвія.

Урсула повела її в Берліні на черговий нескінченний парад, де вимахували стягами, бо та хотіла «на власні очі побачити, через що весь цей бардак». (Це Сильвія дуже по-британськи — звести Третій Райх до «бардака»).

Вулиці перетворилися на ліс чорних, червоних і білих стягів.

— Кольори в них дуже різкі, — сказала Сильвія, ніби вирішувала, чи не довірити націонал-соціалістам декор вітальні.

Із наближенням фюрера захват натовпу переріс у безумне клекотання «Sieg Неіl» і «Неіl Hitler».

— Я що, єдина, кого це не зачіпає? — спитала Сильвія. — Як ти думаєш, це що, якась масова істерія?

— Це як із новим одягом короля, — сказала Урсула. — Тільки ми бачимо, що він голий.

— Клоун він, — відмахнулася Сильвія.

— Цить, — сказала Урсула.

Англійською і німецькою слово «клоун» звучало однаково, і вона не хотіла злити людей навколо.

— Руку підніми, — сказала вона.

— Що, я? — обурився квіт британського жіноцтва.

— Ти, ти.

Сильвія неохоче підняла руку. Урсула зрозуміла, що до скону пам’ятатиме, як мати віддає нацистський салют. Потім Урсула казала собі, що йшов 34-й, у них ще було сумління, не затьмарене страхом, а вона ще не бачила, що відбувається. Може, її засліпила любов, а може, вона просто дурепа. (Памелу он ніщо не засліплювало, вона все бачила).

Сильвія рушила до Німеччини, щоб проінспектувати несподіваного Урсулиного чоловіка.

Цікаво, що та збиралася зробити, якби визнала Юрґена непридатною партією — невже підсипала б доньці снодійного, викрала й затягла на Schnellzug? Тоді вони ще жили у Мюнхені, Юрґен ще не влаштувався до міністерства юстиції в Берліні, вони ще не в’їхали на Савіньї-плац і не стали батьками Фріди, хоча Урсула вже обважніла.

— Уявити не можу, що ти станеш матір’ю, — сказала Сильвія, ніби ніколи про таке не думала, й задумливо додала: — Матір’ю німця.

— Матір’ю дитини, — сказала Урсула.

*

— Люблю інколи вирватися, — сказала Сильвія. Цікаво, від чого?

Клара якогось дня зустрілася з ними на ланч, а потім сказала:

— Твоя мати така стильна.

Урсула ніколи не думала про матір як стильну жінку, але, мабуть, порівняно з Клариною мамою, фрау Бреннер, м’якою і глевкою, як буханець Kartoffelbrot, Сильвія виглядала як з обкладинки журналу.