Зібрання творів꞉ повісті, оповідання

Неможливо далі продовжувати історію Едварда Дарнелла та його дружини Мері, оскільки з того моменту їхнє життя наповнилося усілякими химерними подіями і стає все більше схожим на історію про Святий Грааль. Звісно, їхнє життя цілком змінилося, як свого часу змінилося життя короля Артура, та жоден літописець не наважиться описати в подробицях їхню історію. Втім, Дарнелл написав невелику книжку дивних віршів, що могли б належати якомусь натхненному дитяті, які чергувалися із «записами й наріканнями», написаними латиною для простолюдинів, якої він навчився з «Манускриптів Іоло». Проте ця книжка, навіть якщо її повністю опублікують, навряд чи проллє світло на цю заплутану історію. Дарнелл назвав цей літературний твір «In Exitu Israel[91]» і помістив на титулі гасло, що, безсумнівно, належить йому: «Nunc certe scio quod omnia legenda; omnes historiæ, omnes fabulæ, omnis Scriptura sint de ME narrata[92]». Вочевидь, латину він вивчав не біля ніг Ціцерона, але на цьому дивному діалекті він написав велику історію «Нового Життя», яке йому відкрилося. А його «Вірші» ще дивніші. Один із них, що має назву (немов запозичену з давньої літератури) «Рядки, написані під час споглядання з лондонського пагорба школи-інтернату, що раптом потонула в променях сон ця»; починається так:

Межи стежок безлюдних я
Знайшов чудного камінця,
Що самотою край дороги
Подалі від людського ока
Лежав. І в ньому я побачив
Свій талісман, свою удачу.
І міцно-міцно притулив,
Вустами ніжно залюбив
І від людських очей закрив.
І що не день виймав з осоту
Свою таємну насолоду.
Купав у квітах неймовірних,
Не шкодував їй слів чарівних.
О мій багряний небокраю,
Далекого уламок Раю,
0 Зоре життєдайна! Море,
Твої глибини неозорі!
Палає вічно жевриво твоє
1 світ на диво обертає;
І в порох розіб'є той день,
Що сили в мене забирає.
Хай би куди поглянув я,
Там майорить Свята Земля.
Там в квітів золоті пелюстки
Й пустелі, мов чарівні пустки.
І вітер пестить у дерев гілля
І піснею, мов з рога короля,
До неба лине. Там не видно
Стежин похмурих, сірих злиднів,
Там світять факели угору
І чути спів священних хорів,
Там ллється чарівне вино,
Там запальний п'янить танок
І пісня до небес лунає,
Вітаючи усіх святих.

Із цього тексту, вочевидь, неможливо добути якусь конкретну інформацію. Але на останній сторінці Дарнелл написав: «І я прокинувся зі сну про лондонську околицю, рутинну, виснажливу працю та марнотні дрібниці. Розплющивши очі, я зрозумів, що перебуваю в пралісі з кришталево чистим джерелом, оповитим легким сивим серпанком, що коливався над ним у мерехтливому спекотному повітрі. Там до мене з таємних закутків лісу вийшла постать, і води джерела навіки з'єднали нас із коханою».

Артур Мекен

/Arthur Mochen/

(1863-1947) — англійський письменник і містик, член окультного товариства «Орден Золотої Зорі», чиї твори значною мірою вплинули на формування і розвиток химерної та містичної літератури. Одним із найголовніших мотивів у творчості письменника є фольклорний образ «маленького народу», фейрі, яких він, на противагу усталеній традиції, описує як давніх, таємничих і ворожих людям істот, наділених надприродними властивостями і містичними знаннями, а також приховані за запоною буденності інші реальності. Шлях до них відкривається через давні забуті й заборонені ритуали — рештки таємних, майже втрачених знань. Публікація найвідомішої повісті Артура Мекена «Великий бог Пан» збурила тогочасне суспільство, яке побачило в ній натяки на давні містичні ритуали і сексуальні перверзії.