Знахідка у бібліотеці

— Так, сер, але я не можу в це повірити. Погляньте, навіть ця стара леді, міс Марпл, одразу здогадалася, що тут є якийсь зв’язок і що в машині тіло дівчинки зі скаутів. Метка, скажу вам, ця стара леді! О, вони такі! Кмітливі, знаєте. Одразу мітять у саму суть.

— Вона робила це вже не раз, — сухо промовив полковник Мелчетт.

— Та й потім, сер, ця машина. Саме вона пов’язує друге вбивство з готелем «Меджестік», бо належить містеру Джорджу Бартлетту.

Погляди слідчих знову зустрілися.

— Джорджу Бартлетту? — перепитав Мелчетт. — Он як! Ваша думка?

Гарпер знову заходився методично переповідати різні події:

— Востаннє Рубі Кіні бачили з Джорджем Бартлеттом. Він каже, що потім вона пішла до себе нагору. Це підтверджується: в її кімнаті знайдено сукню, в якій вона танцювала. І тут виникає запитання: чи не пішла вона перевдягнутися, щоб потім зустрітися з ним? І чи не домовлялися вони про побачення раніше — скажімо, перед вечерею, — а Памела Рівз випадково підслухала їх?

— Він заявив про свою машину аж уранці, — підхопив полковник, — і був якийсь невпевнений. Прикидався, ніби не пригадує, коли бачив її востаннє.

— Це може бути від великого розуму, сер. Як на мене, то він або дуже розумний чоловік, і тому такий неуважний, або ж просто неуважний.

— Нам потрібен мотив, — сказав Мелчетт. — А в нього ніякого мотиву вбивати Рубі Кіні немає.

— Так, саме тут ми щоразу й застряємо. Мотив! Як я розумію, всі повідомлення з Палацу танців у Бріксвеллі нічого не дають.

— Анічогісінько! У Рубі Кіні не було хлопця. Слек провів ґрунтовне розслідування. Поставте тільки перед Слеком завдання — і він що завгодно розкопає!

— Саме так, сер, розкопає.

— Коли десь і є щось винюхати, він неодмінно винюхає. Він такий. Але там нічого не було. Слек має список тих, хто найчастіше з нею танцював. Кожного перевірили, з ними все гаразд. Невинні хлопці, і в кожного на цей вечір алібі.

— Ох! — зітхнув Гарпер. — Алібі… Ось що нас тепер непокоїть, не дає спокою.

Мелчетт кинув на нього пильний погляд.

— Он як! Я доручив розслідувати це вам.

— Так, сер. Ми працювали, і дуже ретельно. Навіть звернулися по допомогу до Лондона.

— І як?

— Містер Конвей Джефферсон, певне, гадає, що містер Гаскелл і молода Джефферсон добре забезпечені. Але це не так. їм обом дуже й дуже сутужно.

— Справді?

— Так, сер. Що каже містер Конвей Джефферсон: коли поодружувалися його син і дочка, він відписав їм чималі гроші. Але відтоді минуло стільки років! Містер Френк Джефферсон гадав, що знає, куди і як вкладати гроші. Ризиковані й сумнівні справи оминав. І все ж йому не щастило. Його вклади прогорали. Гроші танули на очах. Сказати правду, місіс Джефферсон ледве зводить кінці з кінцями, вона навіть змушена була віддати сина до державної школи.

— А в свекра допомоги так і не попросила?

— Ні, сер. Як мені вдалося з’ясувати, вона живе з ним під одним дахом і нічого не витрачає на прожиття.

— А здоров’я в нього таке, що він довго не протягне?

— Саме так, сер. А тепер щодо містера Марка Гаскелла. Він картяр, звичайнісінький картяр. Дуже швидко розтринькав жінчині гроші. Тепер у нього чималі борги, і, щоб їх погасити, йому конче потрібні гроші.

— Не сподобався він мені, мушу сказати, — зауважив полковник Мелчетт. — Бридкий тип, правда ж? От він мотив має, це напевне. Для нього усунути дівчину — це дістати двадцять п’ять тисяч фунтів стерлінгів. Мотив цілком достатній.

— Вони обоє мають мотив.

— Про місіс Джефферсон я не кажу.

— Я знаю, сер. Але в обох у них алібі. Вони не могли цього зробити. Ось так.

— У вас є докладний звіт про те, що кожне з них робило ввечері?

— Так, є. Спочатку щодо містера Гаскелла. Вечеряв із тестем і місіс Джефферсон; коли вони пили каву, до них підсіла Рубі Кіні. Потім Гаскелл сказав, що повинен написати листа, й пішов від них. Насправді ж сів у машину і поїхав на узбережжя погуляти. Він мені щиро признався, що не може цілий вечір грати в бридж. А старий просто схибнувся на картах. Отож, щоб не грати, Гаскелл і послався на листа. Рубі Кіні з-за столу не вставала. Марк Гаскелл повернувся, коли вона танцювала з Раймондом. Після танцю Рубі знов сіла до столу й пила з усіма, а тоді пішла танцювати з молодим Бартлеттом, а Гаскелл і решта поділилися на дві пари й почали грати в бридж. Це було за двадцять хвилин до одинадцятої. З-за столу Гаскелл не вставав аж до півночі. І тут сумніву немає, сер. Усі так кажуть — у родині, офіціанти, всі. Отже, він не міг цього зробити. У місіс Джефферсон алібі таке саме. Вона теж не вставала з-за столу. Обоє відпадають.

Полковник Мелчетт відкинувся на спинку стільця й заходився постукувати ножем для паперу по столу.

— Це якщо дівчину вбито до півночі, — уточнив Гарпер.

— Гайдок сказав, що це було саме так. А він дуже надійний чоловік у нашому ділі. Коли вже сказав, то так воно й було.

— Але ж можуть бути всілякі обставини — стан здоров’я, фізична ідіосинкразія тощо.

— Я скажу йому про це. — Мелчетт глянув на годинник, зняв трубку, назвав номер і звернувся до Гарпера:

— Гайдок має бути на місці. Отже, якщо припустити, що її вбито після півночі…