Зоряний Корсар

Йому стало ясно, що діти не полюблять його, бо він завжди залишиться для них чужим і далеким. Якийсь потворний ящик на колесах, або «купа брухту», як любили називати роботів у своїх книгах древні фантасти. Користуватися послугами УРа вони будуть, але ніколи не визнають його рівним собі.

Подумавши таке, робот спантеличено зупинив асоціативний потік мислення. Звідки в нього такі міркування? Чому? Він твердо пам’ятає, що в первісному алгоритмі таких тенденцій не закладено. Тоді це почалося від прощальної бесіди Лесі. Це все наробило химерне слово «любов». І УР вже ніколи не заспокоїться, доки не вирішить загадки.

У його пам’яті зринули картини перших місяців польоту. Задумливе обличчя капітана, який сидить у кріслі, заплющивши очі. Вій слухає Лесю, і густі чорні вії Богдана тріпочуть. Вона читає вірш (УР пам’ятає, що Леся складала вірші сама і часто їх читала космонавтам). Той вірш був про любов. УР зберіг у пам’яті кожне слово, жест, інтонацію.

Коли згасають зорі —
Інші спалахують знову.
Хто їх запалює в небі?
Хто — крім любові?
Коли розлучаються друзі,
Не втішить ні ласка, ні слово.
Хто нову зустріч готує?
Хто — крім любові?
Все перетвориться в попіл,
В хвилі першооснови,
Лише навік невмирущі
Зерна любові…

Те ж саме! Таємниче, незбагненне поняття, яке не можна ототожнити з будь-яким алгоритмом. УР страшенно дивувався, як могли взагалі люди чого-небудь досягти, керуючись любов’ю. Адже найменший прорахунок у моделюванні процесу ядерної реакції або в обчисленнях курсу корабля приводить до катастрофічних наслідків. А в історії людства любов штовхала своїх апологетів та прихильників на такі безглузді рішення, які не могли б розшифрувати всі комп’ютери світу. І все-таки цивілізація існувала, розвивалася і сягнула космічних висот. Цілковитий ірраціоналізм!

Раптово у робота виник новий рефлекс: він почав думати про експериментальну перевірку поняття «любов». У нього виникла програма: змінити свою форму і таким чином перевірити, чи зовнішній вигляд має значення в емоційній сфері маленьких людей.

Він щодня продовжував доглядати дітей, а у вільний час почав готуватися до зміни своєї зовнішності. УР перечитав усю інформацію, що стосувалася роботів — прадавніх і новітніх. Колись їм давали справді людську подобу, але пізніше відмовилися від цього, бо були випадки підміни людини автоматом, а це приводило до небажаних наслідків. Пізніше роботів створювали відповідно до конструктивних і функціональних потреб. Ось, наприклад, УР зовні — звичайнісінька коробка, і він не відчуває від цього якоїсь неповноцінності. Але тепер, коли справа стосується не його самого, а долі маленьких людей, треба зважитися на самостійну дію…

УР переглянув фільмотеку, зв’язану з інформацією про роботів. Довго оцінював різні форми автоматів, рушійні пристрої, функції. Зупинився він на формі універсального робота-антропоїда, якого колись використовували для праці біля верстатів, для гри на музичних інструментах, для перенесення вантажів, для обчислень, коротко кажучи, для всього, що робила сама людина. У такого робота були еластичні м’язи, цілком людське обличчя, штучне волосся і тепла шкіра.

Тепер належало зробити найважче: створити дієздатну модель і перенести в неї кристалічний мозок УРа. Скільки на це ніде часу? Чи витримають діти без няньки? А якщо невдача?

Ще кілька днів УР вагався. Але первісний імпульс бажання експерименту підганяв, і робот нарешті зважився. Вій вирішив розділити задум на кілька етапів. Спочатку змоделював експеримент з допомогою головного квантомозку зорельота. Результат був позитивний. Тоді УР послав занити до різних складів корабля, де зберігалися матеріали для ремонту пристроїв, апаратів, всюдиходів та вузлів космокрейсера. Вісімдесят відсотків деталей було на складах, вони мали стандартне призначення. А пластикову форму треба було відливати в спеціальній лабораторії. Крім того, ще належало послати замовлення в мікробіологічну лабораторію для вирощення штучних м’язів.

Коли роботи-помічники принесли все необхідне до керівної каюти, УР досить довго міркував над складним питанням: які риси обличчя вибрати для своєї нової подоби? Нарешті він зважився: йому хотілося бути схожим на капітана. Виникали в мозку імпульси про жіночу подобу — адже дітям ближча форма матері, але перемогло перше рішення. УР виходив з таких передумов: робот УР — чоловічого роду, крім того, маленькі люди — теж майбутні чоловіки, отже, їм потрібне чоловіче виховання. Та й, крім того, до капітана в УРа була якась особлива симпатія. Це й визначило остаточне рішення.

УР узяв з фільмотеки зображення капітана, промоделював його в багатьох ракурсах, сформував з м’якого пластику обличчя.

Праця над новим тілом тривала три місяці. Тим часом космокрейсер краяв зоряний простір, а УР доглядав дітей.