Зоряний Корсар

Незабаром Гледіс уже стояла на білому піску пустельного пляжу, невдоволена тим, що механічні потвори так безжально зіпсували їй купання. Проте вони й тут не залишили її в спокої — накинулися з пінистими губками і почали обмивати її тіло запашними розчинами, а потім висушувати теплими потоками штучного вітру.

— Вас нести до вілли? — діловито запитав біовартовий.

— Ще цього не вистачало, — гнівно сказала дівчина. — Я не маленька дитина і не хвора.

— Як хочете, — байдуже заявив вартовий. — Пересуватися древнім способом дозволяється. Цим не порушується ваша безпека.

— Замовкни! Ти мені набрид.

Вона ще раз глянула на море, на вогнистий обрій, що наливався густим фіолетом, і рушила додому. Пісок ще зберігав тепло дня, ніжно цілував босі ноги дівчини. А далі її зустріли горбаті дюни, порослі сивим високотрав’ям, покрученими смолистими хвоями, стовбури яких іскрилися в променях світила бузковими краплями пахучої живиці. Гледіс, не зупиняючись, зірвала один такий наростень, вкинула в рот, почала жувати. Живиця приємно холодила піднебіння, бадьорила свідомість. Ця звичка залишилась у дівчини ще з дитинства.

Гледіс опинилася на майданчику, викладеному зеленкуватими плитками. Біовартовий покинув її, ввічливо побажавши доброго настрою. Звідси починалися саморушійні дороги, обладнані всіма хитрощами безпеки. Дівчина ступила на сіру стрічку шляхотранспортера. Підстрижені кущі квітучих аса-лій попливли назад. Густі сади дихали ароматами стиглих плодів, з отворів кондиціонерів в обличчя віяв свіжий вітер, насичений активізуючими газами.

Між високими деревами замаячила невелика будівля в старовинному стилі: півкільце з рожевого граніту, оточене граціозними колонами. В обіймах півкільця ліниво струмилася прозора вода в глибокому басейні, там плавали екзотичні риби з екваторіальних озер, розцвітали лілії з ніжно-блакитними пелюстками. А далі, за будівлею, — суцільна стіна древнього реліктового лісу, високий мур і смуга жовтих сипучих пісків шириною на п’ять мі. Жодна нога не може ступити на заповідну територію — адже тут живе сам Кареос, правитель планети Орана. Ніщо не повинно турбувати спокій першого громадянина Вселенської Спілки, адже кожна хвилина його життя належить людству.

Шляхопровід передав Гледіс ескалатору, і вона опинилася перед входом до вілли. Стрілчасті двері, окуті старовинною міддю, безшумно відчинилися, дівчина пройшла до широкої сферичної зали. З прозорого купола падало різнобарвне проміння, воно мерехтіло на суворих мордах древніх химер, які могутніми спинами підтримували склепіння. А внизу всі стіни займали темно-матові екрани управління. Кілька з них сяяли світловими рисами діаграм, на одному видно було обличчя літньої людини, яка щось говорила. У кріслі перед пультом управління сидів Кареос. Відчувши, що прийшла Гледіс, він повернув до неї обличчя, підбадьорливо усміхнувся. В чорних молодих очах промайнуло схвалення.

— Ти гуляла? — запитав правитель, оглянувши її струнку постать в напівпрозорій короткій туніці.

— Я купалася.

— Відпочила?

— Дуже. Тільки набридливий сторож зупинив мене. О Кареосе! Як інколи хочеться побути на самоті, запливти далеко в море, забутися. А металеві потвори…

— Досить, Гледіс, досить, дитя моє, — м’яко, але владно перебив її правитель. — Ти ж знаєш: життя людини священне, воно доручене нашим штучним помічникам. Так велить Хартія Космічного Закону. Чого ж ти хочеш?

— Я нічого, — ніяково мовила дівчина, зупиняючись над басейном серед зали. — Це так, настрій.

Вона схилилася над водою, побачила у воді своє відображення: прегарна голівка з великим жмутом зеленавого волосся, довгасті темно-сині очі з опахалами густих вій. Правитель помітив, як вона милується собою, вдоволено кивнув.

— Ти щаслива, Гледіс? Я радий, що дав тобі повноту життя. Ще хвилинку зажди. Покінчимо з справами, а потім — я твій.

Гледіс сіла в хитке крісло, розгойдалася, в голові ледь наморочилося, різнобарвні шибки купола спліталися в химерні обриси, здавалося, що вона кудись летить. Що Кареос питає? Чи вона щаслива? Смішний! Хіба й так не ясно! О, вона безмежно, безмірно щаслива. Хіба не їй одній-єдиній на цілій планеті випала честь і талан стати подругою всесильного правителя Орани? Хто вона була до того?